Коли впаде король: роман ebook

Нігофф Марі

Коли впаде король : роман / М. Нігофф ; пер. з нім. А.І. Токарик. — Тернопіль : Видавництво Богдан, 2025. — 368 с.

ISBN 978-966-10-3254-4

З німецької переклала Анна Токарик

Original Title: When The King Falls (Vampire Royals vol. 1) Copyright © 2023 by Rowohlt Verlag GmbH, Hamburg

© 2023 by Rowohlt Verlag GmbH, Hamburg

© А.І. Токарик, переклад, 2024

© Видавництво Богдан, виключна ліцензія на видання, оригінал-макет, 2025

У світі, де влада належить вампірам, а люди змушені підкорятися їм, юна Флоренс Готорн робить вибір, який змінить усе. Вона прагне стати наступною Кривавою нареченою короля Бенедикта. Не заради багатства чи слави, а щоб зруйнувати його імперію зсередини. Для здійснення своєї місії вона має пробратися в лігво монстра, якого всі бояться. Чи зуміє Флоренс зберегти власну душу, коли страх змішується з небезпечним потягом до того, кого вона повинна знищити?

Палац приховує таємниці, а гра на виживання лише починається. Флоренс повинна обійти короля у його власній грі, перш ніж він розкриє її справжні наміри. Але чи справді вона контролює ситуацію, а чи сама стала жертвою кривавої пастки, з якої немає порятунку?

Для Сари.За все й назавжди

ПЛЕЙЛІСТ

AURORA — Blood In The Wine

Two Feet — Play The Part

Georgi Kay — Scary People

PVRIS, 070 Shake — Use Me

Lucy Daydream — Monsters

Ramsey — See You Bleed

Madalen Duke — How Villains Are Made

Transviolet — Destroy Destroy Destroy

TwoFeet — Tell Me The Truth

Woodkid — Drawn To You

Hayley Williams — Good Grief

The Crystal Method, Koda, VAAAL — Watch Me Now

Transviolet — Run Towards The Monster

BANKS — Drowning

Llynks — Fantasies

Elias — Green Eyes

Woodkid — Goliath

Billie Eilish — No Time To Die

Karliene — Become the Beast

Two Feet — You?

Вся нечистьСюди прибігла з пекла!

Вільям Шекспір, «Буря»1

Розділ перший

Кров у вині

—Вона здається щасливою, — шепочу я крізь гул натовпу й відчуваю осудливий погляд Валеріана.

— Звичайно, — бурмоче він, стишуючи голос, щоб ніхто не почув. — Інакше він, мабуть, наказав би її вбити.

Мій брат був непохитним. Він закляк поруч зі мною у вишуканому чорному костюмі, через який його шкіра видавалася ще блідішою, ніж зазвичай. Він схрестив руки за спиною і спрямував погляд на мармурові сходи в передній частині зали. Там стоїть Кривава наречена короля, її легко впізнати за сережками з рубінами, подібними до крапель. Її чорне, наче крукове крило, волосся зібране у високу зачіску. У світлі софітів її смаглява шкіра видається майже золотою, а темно-червоне сарі зливається з килимом, що стелиться сходами вниз до натовпу глядачів. Вона чарівна. І попри все, що їй, імовірно, довелося пережити за остан­ній рік, вона йде з високо піднятою головою.

— Їй добре живеться, — намагаюся ще раз. Я хотіла отримати від брата підтримку, а не порцію безнадії.

Цього разу осуд у погляді Вала змінився співчуттям. Він на мить кладе руку мені між лопатками, наче хоче заспокоїти легким натиском, і ледь помітно всміхається.

— Так. Вона добре почувається.

Я знаю, про що він думає. Хоча здається, ніби ця молода жінка неушкоджена, у неї, певно, є рани глибші, ніж сліди від укусів чи шрами. Я, звісно, намагаюся переконати себе, що вона в порядку, проте я не настільки наївна, щоб справді в це вірити. Цілий рік вона провела в королівському замку. Дванадцять місяців він пив її кров. І я навіть не хочу уявляти, чого ще він від неї вимагав.

Утім, моя мета — самій опинитися там.

Часом я сумніваюся, чи ще сповна розуму. Добровільно таку долю для себе вибере хіба дурень. Можливо, інших кандидаток так засліпила перспектива кращого життя, що вони не здатні розгледіти правду, але не мене.

На жаль, уже пізно щось змінювати. Я нервово розправляю кремово-білу сукню, намацую руку Валеріана й хапаюся за неї.

Зітхнувши, він дозволяє це зробити.

— Я гадав, що ми вже обговорили це, Фло, — прошепотів він мені.

— Мені все ж можна торкатися свого брата, — тихенько поскаржилася я.

— Те, що ти вчепилася в мене, мов реп’ях, не справить хорошого першого враження. Безліч разів мама казала, що ти поводиш­ся як дитина. Так ти даєш йому причину відмовитися від тебе.

Знехотя я відпускаю його й натомість схрещую пальці на животі. Наша мама прищепила мені цю позицію. Це, за її словами, символізує плідність — а саме її, імовірно, цінує король Бенедикт.

Шкіра на моїй спині вкрилася сиротами.

Жодна з його попередніх Кривавих наречених не завагітніла. Та це не означає, що він не намагався. І тим паче не означає, що він не спробує ще. Йому, зрештою, потрібен спадкоємець престолу, а для вампірів діти — це велика рідкість. Він скористається будь-яким шансом, щоб завести потомство.

Відчайдушно намагаючись якось відволіктися, я окинула поглядом інших присутніх. Претендентки та їхні супутники були єдиними гостями-людьми на цій вечірці. Усі інші — кровожерливі монстри. Я намагаюся не видати свого збентеження. Вал звик щодня наражатися на такі загрози, а я зростала в більшій безпеці.

Я знову спрямувала погляд уперед, щойно світло почало згасати. Лише сходи були освітлені двома великими прожекторами. Раптом у залі запанувала тиша, і волоски на моїх голих руках стали дибки. Кривава наречена завмирає, і здається, вона хотіла б стати невидимою. Вона стоїть так нерухомо, що я навіть не впевнена, чи вона ще дихає. Наче олень, що раптово зустрів вовка.

Це могло означати тільки одне.

Залунали м’які повільні кроки, проте неможливо визначити, звідки саме вони доносяться. Я витягую шию і з цікавістю блукаю поглядом по балюстрадах ліворуч і праворуч від нас у надії розгледіти в темряві короля. Мені хочеться знати, хто ця людина, якій я довірю своє життя. Хотілося б побачити його обличчя і врешті уявити, який вигляд він матиме, коли помре.

Кроки наближаються, та я і досі не можу його роздивитися. Навколо здійнявся шелест одягу сотень людей, наче щось збентежило натовп. Невже вони вже бачать його?

Помічаю, як люди поруч зі мною відступають. Я збентежено оглядаюся. Вони не дивляться вперед на сходи, натомість їхні погляди спрямовані назад. І саме в той момент, коли я також повертаю голову, Валеріан хапає мене за руку й тягне до себе.

Хтось торкається мого плеча. Важкий, насичений аромат огортає мене, зелені очі зустрічаються з моїми. Чоловік, який щойно ледь не зіштовхнувся зі мною, пильно розглядає мене, проходячи повз. Це лише швидкоплинна мить, але я встигаю побачити його бліду шкіру й темні кучері, які недбало спадають на чоло. Його повні губи. Охайну триденну щетину.

Він неймовірно красивий. Я не можу підібрати інших слів. Але перш ніж я встигаю краще роздивитися його обличчя, він проходить повз, і єдине, що залишається, — це вид його широкої спини в чорному костюмі.

Всередині у мене все нервово стиснулося, а потім відпустило. Знову чую навколо себе шурхіт, і тільки тепер розумію, чому натовп заметушився. Присутні утворили коридор, який тягнеться від входу в зал до сходів. Коридор для нього.

Короля Бенедикта І.

І лише я стояла на його шляху.

Вільне місце знову заповнюється людьми, і Валеріан нахиляється до мене.

— Опануй себе, — шепоче він мені на вухо.

Я важко ковтаю.

— Чому він не носить корони? — єдине, що мені вдається вимовити.

Вал пирхає.

— Гадаєш, вона йому потрібна?

Мені нічого не спадає на думку. Я лише спостерігаю, як король повільно піднімається сходами до своєї Кривавої нареченої та простягає їй руку.

Він стискає її тремтливі пальці, цілує їх, і куточки його губ вигинаються в холодній, жорстокій посмішці.

Хоча тепер я знаю, який він, усе одно вважаю його привабливим. Він здається на цілих десять років молодшим, ніж є насправді — йому можна дати щонайбільше тридцять. І, ймовірно, це не зміниться найближчим часом. Мені здається, що я знову відчуваю його запах, і мене охоплює тремтіння. Що довше я див­люся на цього чоловіка, то дужче відчуваю дивну суміш захоп­лення, пристрасті та страху. Але я не можу собі дозволити жодного із цих почуттів.

Король притягує до себе молоду жінку, і вона охоче закидає голову назад. Я затамувала подих, не знаючи, куди дивитися. Видовище химерне, але відвернутися було б помилкою. А я вже зробила їх занадто багато.

Кривава наречена стискає кулаки, а він кладе свої сильні пальці на її руки та міцно тримає. Його хватка не видається грубою, але я впевнена, що вона залізна. Вампіри фізично перевершують нас, людей. І що довші ночі, то сильнішими вони стають.

У залі запанувала мертва тиша. Не чутно ані шелесту одягу, ані шепоту. Лише моє гучне серцебиття, коли король нахиляє голову й торкається кінчиком носа дівочої шиї.

Мені мороз пішов поза шкірою. Якусь мить я бачу, як блищать зуби короля, перш ніж він занурює їх у плоть. Кривава наречена видає ледь чутний стогін, сповнений болю.

Мені стало погано.

Король п’є її кров із заплющеними очима. Це найчуттєвіше й водночас найжахливіше видовище, яке я коли-небудь бачила.

Здається, минає ціла вічність, поки ми непорушно спостерігаємо, як він насолоджується її кров’ю, а вона тим часом ніби згасає. Коли він нарешті відривається від неї і випростується на повний зріст, я з трепотом вдихаю.

Король досі не дивиться в натовп. Він дивиться на свою наречену: уважно розглядає, наче спершу хоче вирішити, чи задоволений нею. Зрештою, він ледь помітно киває, і вона квапливо знімає рубінові сережки. На очах у всіх вона кладе їх у його простягнуту руку.

Король кивком вказує на сходи:

— Ти вільна.

Якусь мить кімнату заповнює лише його глибокий голос. Потім вибухають овації.

Колишня Кривава наречена відступає від нього, вклоняється й поспішно спускається сходами. Знов увімкнули світло, але перш ніж я встигаю поглянути на короля, перед моїми очима з’являється Валеріан.

— Готова? — тихо запитує він, і я насилу киваю.

Вираз його обличчя похмурий, як ніколи. Певно, він відчуває те саме, що і я. Коли я побачила, що король зробив із нареченою і що він зробить зі мною, все стало реальним.

Мій погляд мимоволі зупиняється на шиї Вала. На червоно-білому шрамі, який видніється біля його вуха й зникає під коміром сорочки. Заплутаний візерунок жорстокої кровожерливості. Він нагадує мені, за що я борюся, і водночас наче каже, що я щойно зробила найбільшу помилку у житті.

— Згадай усе, чого ми тебе навчили. У нас є лише один шанс, Флоренс. Він повинен спрацювати.

Стискаю пальцями сукню, щоб не виказати, як вони тремтять.

— Я знаю, — впевнено промовляю.

Брат уважно на мене дивиться.

Чи хвилюється він за мене? Чи шкодує про це? Про всі ті плани та рішення, які привели нас, мене, сюди?

Я не відступлю. Мені судилося зіграти цю роль. Я стану тією, хто зруйнує це королівство. Але якщо Вал передумає…

— Добре, — раптово каже він, бере мене за лікоть і розвертає, щоб ми знову дивилися на сходи. Короля вже оточили претендентки в білих сукнях. — Не гаймо часу. Гра почалася.

Вистерегти короля здається неможливим. Він пересувається крізь натовп, наче привид, і рідко затримується на одному місці так довго, щоб можна було піти за ним. Якщо ж якійсь із претенденток все ж удається спіймати його, він відштовхує її швидше, ніж вона встигає вимовити своє ім’я. І щоразу, коли він покидає котрусь із них розчарованою, мій неспокій наростає.

Усе в ньому здається невимушеним. Те, як він поводиться, як розмовляє, як рухається. І де б він не був, його оточення ніби завмирає в очікуванні. Валеріан мав рацію. Йому не потрібна корона, щоб показувати, що він — король цих земель. Я ж, навпаки, почуваюся так, ніби беру участь у химерному квесті, який створений лише для того, щоб мене принизити.

Чому так складно підійти до нього? Як він планує вибрати нову Криваву наречену до кінця вечора, якщо не приділяє жодній з нас навіть десяти секунд своєї уваги?

Можливо, це справді гра. Для нього. Він вдає із себе недосяжного, а коли нарешті зупиняється, то розмовляє з іншими вампірами, тому ніхто з нас не наважується його потурбувати. Це було б неввічливо. Але для чого ми тут, якщо він нас ігнорує? Якщо тільки…

Можливо, він просто чекає, поки хтось наважиться.

Можливо, він провокує нас? Можливо, він просто хоче побачити, у кого достатньо сміливості йому протистояти?

На жаль, це лише припущення. І я не можу ризикувати. Не з тим іміджем, який ми створили для мене. Тим паче коли все, над чим ми працювали двадцять років, залежить від цієї зустрічі.

— Ти йому дірку в голові просвердлиш своїм поглядом, — пролунав голос Валеріана біля мого вуха.

Я пирхнула.

— Тоді наша проблема вирішиться, хіба ні?

Король Бенедикт стоїть за десять метрів від мене в компанії трьох чоловіків і байдуже погойдує келихом вина. Принаймні я думала, що це вино. Коли я відвела погляд від його обличчя й подивилася на руки, то помітила, що насичено-червона рідина залишає на склі густі сліди. Здається, мене зараз знудить.

Брат простягає мені келих шампанського. Я беру його, відвертаюся й роблю великий ковток.

— Я ще не бачив, щоб ти з ним розмовляла.

Від мене не вислизнув легкий докір у голосі Вала.

— Спробуй сам його впіймати, — прошипіла я. — Він наче тінь. — Я знову повертаюся і, як підтвердження своїх слів, бачу, що ті троє чоловіків уже стоять самі. — Куди… прокляття!

— Біля сходів, — спокійно промовляє Вал і киває в тому напрямку. Король Бенедикт якраз перетинає зал, а дві претендентки буквально йдуть за ним слідом. Він відштовхує їх так само швидко, як і попередніх.

— Він ні з ким із нас не розмовляє, — розчаровано промов­ляю я.

— Тоді зміни це.

— Можеш дати якусь корисну пораду?

Брат дарує мені криву усмішку, чарівну й нестерпну водночас.

— Вечірки — твоя стихія. А я тут для брудної роботи, забула? А тепер вибач, я спробую перешкодити конкуренткам.

Валеріан проходить повз мене й цілеспрямовано прямує до однієї з жінок, яка очевидно є претенденткою, оскільки одягнена в білу сукню. Дрескод став нам у нагоді. Білий колір виділяється серед натовпу в чорному, і Вал може з легкістю спостерігати за дев’ятьма іншими жінками. Тепер залишається тільки сподіватися, що його обличчя достатньо гарненьке, щоб відвернути їх від мети. Та навряд чи йому це вдасться, принаймні якщо з ними він буде таким самим зарозумілим, як зі мною.

«Зміни це».

Ніби я можу клацнути пальцями й змусити короля Англії звернути на мене увагу! Але, на жаль, Вал має рацію. Таке моє завдання. І я не повинна відволікати брата, адже для нашого плану важливо, щоб він зібрав якомога більше інформації цього вечора. Після завершення місії я хотіла би покинути цей замок живою. Хоча досі не впевнена, наскільки це реально.

Я спрямовую погляд на короля Бенедикта. Він перетинає зал усього за кілька метрів від мене. Схоже, що він відмовив усім претенденткам, принаймні на цю мить, бо, окрім мене, поблизу лише одна, — і з нею Валеріан щойно завів розмову.

Це мій шанс привернути увагу. Але я маю бути винахідливішою за тих дівчат, що намагалися до мене.

Я рішуче рухаюся. Та замість того щоб іти безпосередньо до короля, я вдаю, що прямую в інший бік. Наші шляхи перетинаються нібито випадково позаду невеликої групи вампірів. Я підбираю ідеальний момент, коли він обходить їх, і кидаюся прямісінько на нього. З мого келиха проливається шампанське. Ігриста рідина стікає з моїх пальців і капає на підлогу.

— Ой! — вигукую я, намагаючись зберегти внутрішній спокій. Король різко зупиняється. Я продовжую дивитися вниз і поспішно витираю рукавом його костюм, хоча він навіть не забруднився. — Вибачте, сер! Як незграбно з мого боку, я… — тільки тепер я підводжу погляд до його обличчя. Мені навіть не довелося вдавати подив. Хоча я знала, хто він, усе ж від того, що я побачила його так близько перед собою, у мене застигла кров.

Король Бенедикт злегка нахиляє голову вбік і дивиться на мене своїми зеленими очима, як хижак на здобич. Я ледь стримую тремтіння. Його погляд такий проникливий, що мені здається, наче він може прочитати кожну мою думку. Водночас у мені знову прокидається те дивне захоплення, яке я відчувала раніше. Як такий жорсткий монстр, як він, може бути таким привабливим? Його запах наповнює мої ніздрі, і я сковтую. Його губи досі відчувають смак її крові?

Святі небеса, про що я думаю?

— Ох, — виривається у мене. — Ваша Величносте, я… — поспіхом роблю реверанс і опускаю голову. — Мені дуже шкода, щиро перепрошую. Очевидно, я сьогодні сама не своя.

Король тихо хмикає.

— Очевидно, — сухо підтверджує він і починає проштовхуватися повз мене. Прокляття. Це не входить у мої плани!

— Я не зачепила вас? — запитую і ледь помітно загороджую йому шлях. — Маю на увазі, шампанським.

Він зупиняється. Наші погляди зустрічаються, і моє серце так калатає, що я відчуваю його в горлі.

— Як тебе звати? — запитує він. Від його крижаного тону по моїх оголених руках пробігли мурашки.

— Флоренс Готорн, Ваша Величносте, — я спробувала обережно всміхнутися.

Король навіть оком не кліпнув.

— Ну що ж, Флоренс. Схоже, наступного року мені доведеться змусити своїх слуг перевіряти претенденток на відчуття рівноваги. Гарного вечора.

Він відсуває мене рукою і зникає в натовпі. Я настільки здивована, що можу лише дивитися йому вслід, не вірячи в почуте.

Це… це ж був жарт, так?

Кліпаючи, я озираюся навколо. Декілька людей повернулися до нас і спостерігали за цією виставою. Я помічаю, як вони перешіптуються про мене.

Чудово. Він не лише образив мене, а й публічно принизив. Слід було передбачити, що мій план може обернутися проти мене. Але ж моя незграбність мала викликати симпатію, а не змусити його мене осоромити!

Сердито струшую шампанське з пальців, але вони все одно липкі, тож я відправляюся до туалету. Ставлю келих з наполовину випитим шампанським на тацю офіціанта й одразу ж заходжу в маленьку кімнату.

Дерев’яні дверцята обох кабінок прочинені. Отже, на щастя, я тут сама. Підходжу до одного з умивальників, де мене майже засліплює яскраве світлодіодне освітлення дзеркала для макіяжу, і дозволяю собі розслабитися. Вечір занадто розчаровує мене, тож без цього ніяк.

— Зарозумілий козел! — пошипіла я і видавила трохи червоного мила собі в долоню. Звісно, воно червоне.

Боже, ці вампіри такі драматичні. Цікаво, чи так само їм би подобався цей колір, якби на фуршеті подавали їхню кров. «Очевидно», — передражнюю я короля, але одразу ж прикушую губу. Я маю опанувати себе. Там, за дверима, ніхто не повинен помітити, якої я насправді про нього думки. Але я така зла! Якби я не хотіла вбити цього монстра, то не витратила б на нього ані секунди свого часу. Натомість я маю загравати до нього, як закохана підлітка. Це просто нестерпно!

— Про кого злорічимо?

Я здригаюся від почутого голосу. У дзеркалі бачу, як напіввідчинені дверцята однієї з кабінок прочиняються повністю, і з неї виходить дівчина з темно-каштановими кучерями, блідою шкірою та ластовинням. На вигляд вона на кілька років молодша за мене, імовірно, їй близько двадцяти. Проте вона вдягнена в білосніжну старомодну сукню з рюшами на рукавах. Конкурентка. Навіть її привітна усмішка не змусить мене забути про це.

— Вибачте. Я думала, тут нікого немає, — відповідаю, свідомо уникаючи запитання, і кидаю здивований погляд на кабінку позаду неї. Що вона там робила з відчиненими дверима?

Вона стає поруч зі мною, нахиляється й засовує під умивальник потерту книжку, поки та не зникає з очей. Я мало не розтуляю рота з подиву. Вона справді взяла з собою книжку на святкування сонцестояння й залишилася читати в туалеті? Вона ж знає, навіщо прийшла сюди, правда?

— Я ховалася від свого брата, — пояснює вона з усмішкою.

Не можу втриматися, щоб також не всміхнутися.

— Я тебе прекрасно розумію.

— Твій такий самий?— запитує вона, закочуючи очі та ви­простуючись.

— Так. Вони жахливі, правда?

— Нестерпні, — підтверджує вона. — Це він — той покидьок, якого ти проклинала, чи ти вже встигла познайомитися з королем?

Зрадницьке хмикання виривається з мене ще до того, як я встигаю подумати, чи розумно бути такою відвертою.

— Ага, — зауважує вона з іще ширшою усмішкою. — Значить, другий варіант. Ось, — вона подає мені рушник, щоб я витерла руки.

— Дякую. Ти теж уже мала таку честь? — обережно запитую я. Те, що вона видається не менш роздратованою через цього чоловіка, ніж я, наповнює мене приємним задоволенням. Я їй не довіряю, але оскільки не можу повернути свою необережну реакцію назад, то розмова точно не буде зайвою.

— Угу. Сьогодні він показує себе з найкращого боку, правда? Справді королівського. Диво, якщо до кінця вечора ще залишаться претендентки, які захочуть стати Кривавою нареченою. Напевно, усі втечуть ще до оголошення. Принаймні я не хочу добровільно проводити із цим типом цілий рік.

— Розумію, — погоджуюся я.

Вона, схоже, зовсім не зацікавлена в тому, щоб її сьогодні вибрали. Про це свідчить хоча б те, що вона таємно читає в туалеті, замість того щоб бігати за королем, як усі інші. Але навіщо тоді ці зусилля з поданням заявки? Усі ці анкети, співбесіди та обстеження: тільки для того щоб, коли пощастить потрапити на бал, ховатися в туалеті?

Або, можливо, брат змусив її взяти участь? Це було б жахливо. Про Валеріана можна казати що завгодно, але принаймні він не змушує мене пропонувати себе незнайомим чоловікам. Я тут добровільно. І буду тут доти, доки мене не відправлять додому.

— Хтось обов’язково залишиться. Адже зрештою йдеться не лише про короля, — додаю я.

— Про що ж тоді? — зацікавлено запитує вона. — Влада? Вплив? Гроші?

Для чого вона взагалі про це питає? Б’юся об заклад, дев’яносто відсотків претенденток подають заявку саме через це. Адже корона манить нас саме такими обіцянками — кращим, безпечнішим життям. І коли живеш у суспільстві, де нам, людям, перекрито стільки шляхів угору, хапаєшся за будь-яку, навіть найменшу можливість покращити свій добробут.

— Можливо. Я думаю, кожен із нас має різні мотиви.

Вона дивиться на мене з цікавістю. У цьому яскравому світлі неможливо визначити колір її очей. Вони можуть бути як блакитними, так і зеленими.

— А чому ти це робиш? — питає вона.

Я вагаюся. Чи може ця дівчина нести небезпеку для мене? Напевно, ні. Можливо, навіть краще, якщо вона буде на моєму боці — тоді вона сама ще менше захоче стати наступною Кривавою нареченою. Тож я даю їй чесну відповідь. Або принаймні таку, яка для офіційної Флоренс Готорн буде чесною.

— Я захищаю тих, хто цього потребує, — відповіла я. — Сиріт, безробітних або бездомних батьків. Я сподіваюся, що зможу багато зробити завдяки грошам та увазі, які тут отримаю. Це варте того, щоб терпіти цього козла цілий рік.

— Ага, — каже вона й широко всміхається. — Ти ж Флоренс, так? Я чула про тебе.

Це… дивно. Скандал, через який наша родина втратила все сорок років тому — досить давня історія, і в Лондоні про нас більше ніхто не говорить. Але, здається, вона не має негативних думок щодо мене — навпаки. Тож вона знає про мене з іншого джерела?

— Так. А ти? Чому ти тут?

— О, я зовсім не хочу брати участь, — запевняє вона мене з усмішкою. — Не хвилюйся, я не конкурентка.

— На жаль, я також, — пробурмотіла я. — Він ненавидить мене більше, ніж інших.

Вона розгублено нахмурюється.

— Чому?

Я не можу стриматися, щоб злегка не зашарітися.

— Я наштовхнулася на нього.

— Ой.

— Угу. Двічі, якщо бути точною, — я кривлюся.

— А, — вона махає рукою. — Він переживе! І, можливо, у тебе буде третій шанс показати йому, що наштовхуватися на людей, — не єдина твоя перевага. Просто не називай його козлом. Це, напевно, не дуже його вразить.

Підморгнувши, вона повернулася, щоб іти.

— Мені пора, мій брат, напевно, шукає мене. А коли він мене не знаходить, то завжди влаштовує драму, а тут нікому не варто цього бачити. Побачимось, Флоренс! Успіху!

Вона виходить із кімнати, і якусь мить я непорушно дивлюся на двері.

Успіх мені знадобиться. І то дуже.

Розділ другий

Зіграй свою роль

Підбадьорливі слова незнайомки, на жаль, не допоможуть мені. Після відмови короля я повністю розгубилася. У переліку потенційних Кривавих наречених я, певно, займаю десяте місце з десяти, і це враховуючи претендентку, яка радше читатиме книжки в туалеті, ніж заграватиме до нього. Якщо я негайно не вигадаю, як привернути його увагу, моя місія провалиться.

Я знаходжу Валеріана біля шведського столу. Довгий дубовий стіл заставлений безліччю страв і напоїв, одна тарілка прекрасніша за іншу. Між ними стоять величезні букети з червоних і білих троянд, а від одного кінця столу до другого простягається криваво-червона доріжка. Слуги накладають гостям їжу, щоб жодному з вампірів не довелося зайвий раз напружуватися.

Мого брата також пригостили. Проте він, здається, не торкнувся своєї тарілки. Натомість він робить те, що вміє найкраще. Шпигує.

Хоча його увага повністю зосереджена на групі чоловіків, які стоять за кілька кроків від нас, він помічає мене ще до того, як я встигаю підійти. Повертається до мене і зневажливо розглядає.

— Ну? — запитує. — Тримай, ти ще нічого не їла.

Він простягає мені свою тарілку з різними закусками.

— Насправді я дуже рада, що мама не пішла з нами, — холодно відповідаю я. — Тож тобі не обов’язково її заміняти.

Проте їжу беру, швиденько оглядаю її і нарешті відкушую шматочок лосося.

— М-м-м, — виривається в мене.

Смак просто божественний. Мабуть, до страв у замку я могла б звикнути.

— Це називається сімейною підтримкою, сестричко, — відповідає Валеріан. — Як пройшла твоя розмова з королем?

Ну звісно ж, він бачив. Вал усе бачить; навіть не уявляю, як йому це вдається.

— Так собі, — бурмочу я.

— Так собі, — його тон показує, що така відповідь йому не подобається і цього нітрохи не достатньо. — Після того, як ви попрощалися, у нього був такий вигляд, наче він ось-ось зажадає твоєї голови. Обов’язково було наштовхуватися на нього? Я не пригадую, щоб це входило до переліку маминих методів.

— Вечірки — це моя стихія, не забув? — прошипіла я, зберігаючи м’яку усмішку на обличчі, попри роздратування. — Ти сам бачив, що невимушено заговорити з ним не виходить!

— Принаймні ти не справила б негативного враження, — шепоче він, зберігаючи таку саму нейтральність на обличчі.

— Врешті-решт на мене звернули увагу. Вечір ще не закінчився, і тепер він хоча б згадує мене!

Вал фиркнув.

— Залишається лише сподіватися, що ти маєш рацію, Фло.

— Якщо ні, то можеш сам спробувати спокусити його наступного разу.

— Завжди готовий, нехай лише дозволить мені.

— Ти нестерпний.

Ці слова змушують його щиро всміхнутися.

— На себе подивися…

Я закочую очі, але також усміхаюся. Швидко відкушую ще шматок лосося, намагаючись приховати усмішку. Ця фраза вкоренилася в нас від наших батьків. Ми завжди чули її в дитинстві, коли сварилися, а це траплялося доволі часто. Вона й досі нагадує нам, які ми схожі, хоча й маємо чимало відмінностей. Ми з Валеріаном — хороша команда, попри ці відмінності або, можливо, завдяки їм. Команда, яка може повалити це королівство, якщо трохи збереться з силами.

Хоча мені зараз дуже хочеться обійняти Вала, цього разу я дотримуюся нашої домовленості не торкатися його на балі. Ну, майже. Я ледь помітно штовхаю брата плечем, і він так само м’яко відповідає на цей жест. Мовчазний прояв симпатії.

— То що далі? — тихо запитує він. — Допомогти вам познайомитися?

На мить я задумалася. Ми мало знаємо про короля Бенедикта. Не кажучи вже про те, що Внутрішній округ — місто вампірів на території Лондона, — та квартали, де проживають люди — це різні світи. Про палац, так зване Багряне серце, годі й казати. Тому інформацію про все, що тут відбувається, важко дістати, і часто правду складно відрізнити від того, у що нас просто змушують вірити. Ніхто не довіряє газетам, які видають вампіри, і нам ще не вдалося залучити до справи жодну людину серед слуг у замку. Тож ми можемо лише здогадуватися, про що думає король. Однак він точно подібний на патріархального козла, який радше повірить думці чоловіка про жінку, ніж самій жінці.

Але все-таки…

Я представляюся захисницею слабких і немічних, а Вал діє в тіні суспільства. Він працює таксистом для вампірів у Внутрішньому окрузі та щодня ризикує життям заради дещиці інформації. Це одна з найнебезпечніших професій у місті. Шрам на його шиї це підтверджує, і то він ще легко відбувся. Напад так і не розслідували, бо зрештою нікого не обходить, якщо якийсь вампір порушує закони й добуває кров прямо з вен. Проте Вал вижив. У багатьох інших випадках люди просто безслідно зникають. Побічні жертви суспільства, для якого ми радше товар, аніж живі істоти.

І все ж мій брат продовжує. Вдає, що нічого не сталося, ніби він не ненавидить цих монстрів до останньої краплі крові. Що непомітніше він поводиться, то менше питань виникає. І тут, у палаці, він також повинен триматися в тіні. Але це буде складно, якщо він активно намагатиметься переконати короля обрати мене. Тоді він опиниться в центрі уваги.

Знову ризик. А цього разу я не хочу ризикувати. Ми неспроста розподілили ролі.

— Я спробую ще раз самотужки, — вирішую. — Для початку. Ти будеш запасним планом.

Я поки що не маю жодних ідей, як виправити свою невдачу, але я впораюся. Можливо, трішки гумору та щирі вибачення. Або попрошу допомоги у своєї знайомої з туалету. Здається, я їй подобаюсь і сама вона не хоче бути обраною. Якщо, звісно, не збрехала. Вона може так само легко вдарити мене у спину…

Прокляття, чому це все так складно? Я ненавиджу ці нескінченні інтриги. Від них неможливо втекти. Просто переходиш з однієї в іншу.

Раптом залом шириться напруга, наче поряд ударила блискавка. Розмови стають тихішими, а жести нервовішими. Я розгублено озираюся навколо. Валеріан торкається мого ліктя й показує, у чому причина.

На сходовому майданчику, де щойно проходила остання Кривава наречена, тепер ансамбль налаштовує інструменти. Король Бенедикт стоїть перед ними й похмуро дивиться в натовп, наче когось шукає. Його права нога постукує по килимі — єдина ознака нетерплячості.

Почувся шурхіт тканини й тихий шепіт, аж раптом хтось почав пробиратися крізь натовп гостей. Жінка в білому платті з короткими рукавами з рюшами вийшла на сходи і швидко піднялася до короля. Її темне волосся легкими кучерями спадає до лопаток. Моє серце раптово стискається.

Це ж та незнайомка з туалету. Чому він її покликав? Невже він уже визначився? Оголошення нової Кривавої нареченої заплановане на північ, а зараз не пізніш як дев’ята.

— Що відбувається? — пошепки запитую у Валеріана.

Він насупився, спостерігаючи за перебігом подій з неприхованою недовірою.

Я знову прикипаю поглядом до короля та незнайомки. Вона стає поруч із ним і обертається до публіки, сяючи від радості. Аж раптом я помічаю золоту діадему з червоними рубінами, яка увінчує її голову. Мені перехоплює дух. Чому вона на ній? Якщо я не помиляюся, це королівські коштовності. Вони точно не призначені для Кривавої нареченої.

— Ага, — промовляє Валеріан, який стоїть поруч зі мною. — Це, напевно, його сестра.

Кров стигне в моїх жилах. «Його сестра», — беззвучно повторюю я.

Ні.

Ні, ні, ні!

«Я ховалася від свого брата».

О боже, цього не може бути.

— Ліра Тюдор, — додає Вал. — За описом підходить. Я тільки не розумію, чому вона одягнена в біле.

Я можу відповісти на його запитання. Вона зробила це для того, щоб шпигувати за претендентками для свого брата. А я кілька разів образила його в її присутності. Я потрапила прямісінько до їхньої чортової пастки. Я впевнена, що вона розповіла йому про мою поведінку. Кінець! Наша місія провалилася. Я все зіпсувала.

— Ласкаво просимо.

Голос короля Бенедикта лунає в залі, і відразу настає глибока тиша. Попри чималі розміри залу, йому не потрібно жодного мікрофона, щоб привернути увагу. Акустики та його присутності достатньо, щоб усі чітко розчули слова. Це вперше за вечір він звертається до своїх гостей, і з якоїсь причини здається, ніби він звертається безпосередньо до мене.

По моїх руках пробігають мурашки. Я ставлю свою тарілку на стіл поруч і обіймаю себе.

— Сьогодні в нас є дві причини для святкування, — оголошує король Бенедикт. — По-перше, це день зимового сонцестояння, найдовша ніч у році. По-друге, опівночі я оберу нову Криваву наречену. До того часу я рекомендую вам сповна насолодитися вечором. Танцювальний майданчик відкрито.

Він подає знак ансамблю, і тишу порушують ноти повільного вальсу. Король разом із сестрою покидають майданчик і знову змішуються з гостями.

У своїй промові він виголосив лише найнеобхідніше. Його зацікавленість цим святом здавалася обмеженою. Імовірно, він просто обере жінку, яка найменше набридала йому. Можливо, ту, яку вважатиме найпривабливішою. Але точно не мене. Абсолютно точно не мене.

Мій погляд застиг на тому місці, де щойно стояв король, і я спробувала впорядкувати думки. Я майже не чую мелодії, яку грає ансамбль, хоча дуже рідко випадає нагода послухати музику наживо, а не через гучний динамік, що видає пронизливі звуки. У голові все плутається, а шлунком розливається неприємне відчуття, схоже на нудоту.

— Що трапилося? — цікавиться Валеріан, торкаючись моєї руки.

Я нерішуче дивлюся на нього. Очевидно, він уже деякий час спостерігає за мною, бо підозріло насупив брови. Я лише ковтаю. Немає сенсу прикрашати ситуацію чи вдавати оптимізм. Він повинен знати, у якому ми становищі.

— Мені дуже шкода, Вале, — видавлюю з себе. — Я зазнала невдачі.

— Про що ти говориш?

Я змогла лише похитати головою, але гірка реальність ставала для мене все боліснішою та очевиднішою.

Нам дуже пощастило потрапити на бал. Це був наш шанс. Перший і найкращий. І я все зіпсувала.

Покоління Готорнів працювали над тим, щоб звільнити людей від влади вампірів. Я могла досягти цієї мети. Могла стати тією, хто нарешті підведе нас достатньо близько до королівської родини, щоб завдати удару в їхнє найуразливіше місце.

Але я все зіпсувала. Безліч людей продовжуватиме страждати, продовжуватиме стікати кров’ю — і все через мене.

— Поговори зі мною, — наполягає Валеріан, і його руки на моїх плечах стають важчими. — Флоренс. Що трапилося?

Як я маю це йому пояснити? І що ще важливіше — як я можу це виправити? Мої батьки будуть спустошені. Ми знали, що наш план може провалитися ще сьогодні ввечері. Але ніхто, особливо я сама, не очікував, що я так легковажно знехтую цією унікальною можливістю.

— Я…

— Міс Готорн?

Глибокий голос зупиняє мене.

Валеріан застигає на місці. Його погляд блукає по моєму плечі, а куточки рота сіпаються. Він повільно забирає руки і кланяється.

— Ваша Величносте.

Мене кидає то в жар, то в холод. Я обертаюся й зустрічаюся поглядом із зеленими очима короля Бенедикта. Його обличчя — маска. Я не можу нічого прочитати на ньому: ані гніву, ані будь-яких інших емоцій. Та я не обманюю себе. Він знає, що я говорила про нього. І тепер я відчуваю наслідки своїх необдуманих слів. Якщо пощастить, він просто вижене мене з палацу. А якщо не пощастить…

Б’юсь об заклад, він саджав людей у вежу й за менші провини. Проте якби він планував це зробити, то вже давно віддав би наказ своїм вартовим, правда? Чому він сам підійшов до мене?

Я роблю реверанс і намагаюся вгамувати дихання. Моя кремово-біла вечірня сукня раптом стає занадто тісною.

— Так, Ваша Величносте?

Король Бенедикт уважно дивиться на мене протягом кількох довгих секунд. А потім… усміхається. Не широко. Не щиро. Але й не жорстоко.

— Можна запросити вас на танець? — запитує він; його голос нагадує чорний шовк — темний, м’який.

Повністю спантеличена, я не можу відірвати від нього погляду. Що… Невже він справді запитав це?

— Моя сестра у вашому розпорядженні, — проголошує Валеріан і щезає швидше, ніж я встигаю прийти до тями.

Король не звертає на нього уваги. Його погляд прикутий до мене, і я впевнена, що ніщо не може вислизнути від нього. Ні моє дихання, ні кліпання, ні невпевнене вагання. Опануй себе, Флоренс.

— Звісно, — нарешті вимовляю я. — Для мене це велика честь.

Він простягає мені руку, і я беруся за неї. Його пальці гарячі, вони наче нагадують, що переді мною монстр. І, мабуть, це нагадування мені необхідне. Адже коли король Бенедикт веде мене кілька метрів до вільного місця на танцювальному майданчику й кладе руку на талію, тіло пронизує приємний трепет.

Що ж за зрадництво!

Знову цей важкий аромат огортає мене й заважає думати. Король пахне деревом, можливо, сосною чи ялиною. Це нагадує мені про рідкісні прогулянки в лісі та вечори біля каміна.

— Сподіваюся, цього разу ви краще контролюєте свої ноги, — пробурчав він і повів мене в танець.

Цей різкий натяк на якусь мить збив мене з пантелику, і я ледь не відповіла тим самим. Зрештою я згадую свою роль, трохи підводжу підборіддя й усміхнено перепрошую.

— Мені справді дуже шкода через наше зіткнення, Ваша Величносте.

— Два зіткнення, — виправляє він, і я помічаю на його вустах натяк на усмішку.

Вона може бути саркастичною, але на його правій щоці з’являється ямочка, і я мимоволі уявляю, який він мав би вигляд, якби всміхнувся щиро.

— Я й досі засмучена, — сором’язливо жартую я.

Напівусмішка затримується на мить, але він не реагує на жарт. Натомість мовчки оглядає мене. Його погляд змушує мене почуватися меншою, ніж я є. Його присутність випромінює владу. Вона нагадує мені, що він наймогутніший вампір у цій країні, а я не більше ніж людина.

Намагаюся не думати про це. Якщо я дозволю собі усвідомити, з якою істотою зараз танцюю, то втечу звідси, не витримавши напруги. Це справжні тортури. Хоча мій розум прагне вирватися з цього залу, моє тіло та завдання тягнуть його назад. Ці відчуття розривають мене зсередини.

— Здається, вам не подобається цей вечір, — зауважую я, оскільки король продовжує мовчати.

Його погляд не змінюється, коли ми робимо поворот.

— Я тут лише через обов’язок. Зовсім не тому, що мені подобається бути господарем балу.

— Ви б воліли обирати Криваву наречену в тіснішому колі?

Можливо, я трохи перегинаю палицю із запитаннями. Вони занадто особисті, але це свято і його поганий настрій — єдині точки дотику з королем. Вони здаються мені найкращою можливістю розпочати розмову, яка не буде порожньою та поверховою. За всі ці роки планування ми ніколи не розглядали ймовірності, що він може проявляти таку відразу до претенденток.

— Якби це залежало від мене, то обирання взагалі не проводилося б, — холодно відповів він.

Що він має на увазі? Він не хоче Кривавої нареченої? Чи, можливо, він заздалегідь обрав іншу жінку? Якщо так, тоді чому танцює зі мною?

Я ледве розтулила рота, щоб поставити чергове запитання, але він випередив мене:

— Кажуть, що ви активістка?

Це слово змушує мене на мить зупинитися.

— Я б так не сказала, — заперечую. Він здивовано зводить брову.

— Чому ні?

— Ця назва аж надто возвеличує мої зусилля.

— Що саме ви робите? — цікавиться він.

— Здебільшого я планую благодійні кампанії або займаюся розподілом коштів серед нужденних. Час від часу я також допомагаю працівникам у притулках для сиріт.

— Звучить доволі по-активістськи.

— Можна було б робити й більше.

Я цілком серйозна. Цей імідж — лише засіб для досягнення мети, але благодійні організації та їхня робота справді важливі для мене. Якби мені не довелося витрачати стільки часу на планування й підготовку до місії, я присвячувала б кожну вільну хвилину цій справі. Мені боляче думати, що доведеться залишити тих людей, якщо мене оберуть Кривавою нареченою. Але, на жаль, іншого виходу немає. І зрештою, у цьому задумі йдеться не про мене, а про наше спільне благо.

— Звідки у вас час на це все? — запитує король Бенедикт. — Ви ж також працюєте, хіба ні? Наскільки мені відомо, родина Готорн не настільки заможна, щоб єдина донька могла цілими днями займатися благодійністю.

Його погляд і досі сковує мене. Він так пильно мене розглядає, що здається, наче я викажу себе, якщо хоча б раз неправильно кліпну.

— Я працюю кравчинею. Але ми непогано живемо, — викручуюсь.

Останнє — брехня. Справи йдуть кепсько. Фінансово ми справляємося, навіть після скандалу. Щодо цього в нас менше турбот, ніж у інших сімей. Але жодна людина в нашій країні не може сказати, що в неї все добре. Ми на самому дні харчового ланцюга в цьому суспільстві й можемо здійснити лише ті мрії, які нам дозволяють вампіри.

Цікаво, чи хотів король підловити мене. З моїх вуст ледь не зірвалися звинувачення. Він знає не гірше за мене, що моя родина колись була заможною. І чому зараз усе інакше. Ми прагнули справедливості. Помсти за смерть моєї бабусі. Мій дідусь звинувачував у її вбивстві одного вампіра, але звинувачення так і не висунули. Навпаки, його визнали винним у наклепі й підбурюванні до заколоту, а маєток Готорнів за містом і весь бізнес конфіскували. Вони забрали все, що ми мали. Один з найстаріших шляхетних родів міста повністю розорили.

— Але ви хочете більшого.

Король промовляє це стверджувально, тому я відразу запе­речливо хитаю головою.

Він не повинен вважати, що я думаю про гроші або статус, які отримаю від цієї ролі. Моя мета не в тому, щоб повернути нашій родині колишнє становище. Воно все одно не матиме жодної цінності, коли королівство лежатиме в руїнах.

— Я роблю це не заради себе, — чесно відповідаю я.

Мені довелося б збрехати, лише якби він запитав, заради кого я це роблю. Але, як я і сподівалася, він припускає, що я досі говорю про благодійні організації.

— Ви, здається, причарували мою сестру, — промовляє він і знову закручує мене в танці.

Потім кладе руку на те саме місце, що й раніше. Він не переміщує її і не підходить ближче. Ми зберігаємо ввічливу дистанцію, з якої почали танець і яка здається занадто великою і малою водночас.

— Це… тішить мене, — обережно відповідаю я.

Неможливо сказати, що саме вона йому розповіла. Але я не хочу ненароком обмовитися про свої образливі слова, особливо якщо він ще не знає про них.

— Вона сказала, що ви були напрочуд чесні. Що б це не означало.

Це що, іскра зацікавлення в його очах?

— Не можу знати, що ваша сестра мала на увазі, але мені приємно. Насправді я навіть не знала, з ким розмовляла, поки вона не стала поруч із вами на сходах.

Він ледь помітно похитав головою.

— Це мене не дивує. Ліра отримує задоволення, коли створює хаос. Це її життєдайний еліксир, і рано чи пізно вона зведе мене в могилу, я впевнений.

— Я знаю, як це. Мій брат інколи також зводить мене з розуму. Але зрештою немає нічого важливішого за родину та любов, хіба ні?

— Романтичне міркування. На жаль, не дуже реалістичне.

Я здіймаю брови.

— Ви так не вважаєте?

Він холодно посміхнувся.

— Завжди є щось, важливіше за любов, міс Готорн. Але я бажаю вам ніколи не стикатися з таким.

Мелодія стихає, і король Бенедикт повільно відпускає мене. Він підносить мою руку до вуст і ніжно цілує пальці. Це лише легкий дотик, але мене кидає в жар, у моїх жилах наче танцює полум’я.

— Це було честю для мене, — шепоче він, і все, що я встигаю — пробелькотіти «дякую», перш ніж він зникає в натовпі.

Його поцілунок обпікає шкіру, і тільки тепер я усвідомлюю, як швидко б’ється моє серце. Що означає цей танець? Наша розмова минула добре чи я все зіпсувала? Цей чоловік такий непередбачуваний, що тепер у мене, напевно, ще менше шансів, ніж було раніше.

«Завжди є щось, важливіше за любов».

Якби він тільки знав, наскільки правий. Як добре я розумію значення цих слів.

Вже кілька поколінь у родині Готорнів любов займає другорядне місце.

На першому місці — смерть короля.

Короля Бенедикта я більше не бачила. Решту вечора я шукала його на танцювальному майданчику, але він, здається, провалився крізь землю.

Його сестра також зникла, а Валеріан надто зайнятий шпигуванням, щоб відволікти мене від нестримних думок. Тому я вирішила поспілкуватися з іншими кандидатками. Це видається безпечнішим, ніж розмовляти з присутніми вампірами та лізти в зміїне гніздо Внутрішнього округу. Я надто добре усвідомлюю, що перебуваю серед монстрів. І хоча їм заборонено кусати людей, я зовсім не почуваюся тут у безпеці.