Як вийти заміж ebook

Книжный Клуб «Клуб Семейного Досуга»

2020

ISBN 978-617-12-7842-4 (epub)

Никакая часть данного издания не может быть

скопирована или воспроизведена в любой форме

без письменного разрешения издательства

Электронная версия создана по изданию:

УДК 159.9

Г74

Друкується за сприянняDutton, an imprint ofPenguin Publishing Group, a division ofPenguin Random House LLC

Перекладено за виданням:

Gottlieb L. Marry Him: The Case for Settling for Mr. Good Enough / Lori Gottlieb. — New York : New American Library, 2010. — 336 p.

Переклад з англійськоїЛюдмили Хлівної

Дизайнер обкладинкиПетро Вихорь

ISBN 978-617-12-7627-7

ISBN 978-0-525-95151-3(англ.)

© Lori Gottlieb, 2010

© DepositPhotos.com / tatashat, Naddya, eveleen, обкладинка, 2020

© Hemiro Ltd, видання українською мовою, 2020

© Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», переклад і художнє оформлення, 2020

Я б хотіла зібрати всіх самотніх жінок, яких знаю, і дати їм на обговорення цю книжку. Ґоттліб допомагає жінкам побачити, як унаслідок культурних чи особистих фантазій з’являються очікування, що знищують спочатку щирі почуття, а згодом і шлюб. «Як вийти заміж» є прикладом того, як можна заважати самій собі. Цю книжку повинна прочитати кожна жінка, яка прагне знайти справжнє кохання.

Пеппер Шварц, докторка філософії, експерт зі стосунків Perfectmatch.com

Захоплива, дивовижна, брутально чесна та пізнавальна! «Як вийти заміж»— це пристрасна історія про те, як знайти кохання у реальному житті.

Рейчел Ґрінвалд, авторка бестселера«The New York Times» під назвою «Знайти чоловіка після 35» («Finda Husband Аfter 35»)

Провокаційний трактат про поп-культуру… Ґоттліб підштовхує нас до роздумів про власні переконання та неперевірені припущення.

«The Chicago Tribune»

Ґоттліб зробила дещо важливе… Вона відкинула прісне розуміння додаткових прав і можливостей жінок «Ти на це заслуговуєш!» — яке дуже часто шкодить жінкам, бо натякає, ніби вони не повинні погоджуватися на щось менше, ніж ідеал. Ґоттліб, навпаки, пояснює все так, ніби розмовляє з дорослими, яким можна розповісти погану новину і вони від цього не знепритомніють.

«The Economist»

Несподіване задоволення. У своєму нещадному дослідженні сучасних стосунків Лорі Ґоттліб презентує себе як доказ — доказ самотності. Частково повчальні мемуари, частково польові дослідження — її чесна розповідь про власні безуспішні пошуки чоловіка скидається на чорну комедію... Правда не дуже приваблива, але дарує свободу.

«The New York Times»

«Як вийти заміж» частково схожа на «Правила»1, частково — на поп-соціологію Малколма Гладуелла. На диво, дуже переконлива книжка.

«O, The Oprah Magazine»

Слова Лорі Ґоттліб не провокаційні, а розумні. Захоплива перевірка реальності, що змусить самотніх жінок сміятися та ніяково щулитися, а заміжніх — ще більше цінувати свою половинку.

Діабло Коді, володарка премії «Оскар» за сценарій до фільму«Junо»

Це смілива та розумна книжка. Ґоттліб розповідає все, як є. У надмірному сучасному світі забагато жінок мають нереа­лістичні очікування щодо чоловіків та кохання, а ще більш нереалістичні уявлення — про себе. Жінки (і чоловіки) повинні серйозно поставитися до послання Ґоттліб: «Шукайте причини, щоб сказати “так”. Це може змінити ваше життя».

Гелен Фішер, докторка філософії Ратґерського університету, авторка книжки «Чому він? Чому вона?» («Why Him? Why Her?»)

Я вже багато років живу у щасливому шлюбі і, якщо доньки колись запитають моєї поради щодо потенційних партнерів, планую видати багато чого з цієї книжки за власні мудрі поради.

Курт Андерсен, автор бестселера «TheNew York Times» під назвою «Розквіт» («Heiday») таведучий радіопрограми «Studio 360»

Книжка Лорі Ґоттліб стала принизливим і шокувальним досвідом… Але я щаслива, що її прочитала.

«Glamour»

У бізнесі «непогано» дуже часто означає «дуже добре». Чому ж у стосунках та шлюбі ми чекаємо та вимагаємо довершеності?

«Forbes Woman»

Порада Ґоттліб суперечить романтичній ідеї мільйонів пісень про кохання, валентинок і дівчачих фільмів. Але, зважаючи на постійну нестачу ідеальних чоловіків, схоже, вона має рацію.

«The Washington Post»

Розумні, вдумливі та дотепні спостереження Лорі Ґоттліб, які з’явились у неї під час незвичної історії стосунків, сигналізують про появу нового голосу в літературі для самотніхжінок. Книжка «Правила» зробила жінок нужденними,«Обіцяти — ще не одружитися»2 — кинула у депресію, а «Як вийти заміж» нарешті їх звільнила, бо навчає, що в перспективі «непогано» може бути кращим за «прекрасно».

Емі Зон,авторка «Проспект-парк-вест» («ProspectPark West»)

«Як вийти заміж» — це чесне та кумедне чтиво, в якому історії реальних людей переплітаються з особистим досвідом Ґоттліб, що містить різкі спостереження щодо того, як у гру вступають суспільство та культура, коли жінки шукають кохання, — від «Коли Гаррі зустрів Саллі»3 і до «Холостяка»4.

«The New York Observer»

«Як вийти заміж» — це справжній скарб. Книжка є обов’яз­ковою до прочитання, якщо ви прагнете, щоб чоловічий та жіночий мозок співіснували в майже ідеальній гармонії.

Луан Брізендін, авторка бестселерів «The New York Times» під назвами «Жіночий мозок» («The Female Brain») та «Чоловічий мозок»(«The Male Brain»)

Порадивши прочитати різку і проникливу книжку Лорі Ґоттліб, сподіваюся, що зможу частково спокутувати ту нереально романтичну пропаганду, яку я допомагала поширювати на посаді редакторки глянцевого жіночого журналу. Для всіх, хто самотній, але шукає свою половинку, несподівана істина в «Як вийти заміж» суперечить усьому, у що нас змусили повірити щодо стосунків та шлюбу.

Меґан Мак-Кафферті, авторка серії книжок-бестселерів «The New York Times» під назвою «Джессіка Дарлінг» («Jessica Darling»)

Розумний заклик до приборкання токсичних фантазій, які нам нав’язують романтичні комедії, та тверезого мислення про те, від чого залежать міцні стосунки.

«Salon»

Ви обов’язково повинні прочитати це бездоганне дослідження.

«TheHuffington Post»

Галас навколо нового творіння Лорі Ґоттліб «Як вийти заміж» цілком заслужений. Книжка чесна та обнадійлива. Прочитавши її, люди знайдуть для себе багато корисного.

«TheExaminer»

«Як вийти заміж» вартує витраченого часу. Можете поставитися до неї скептично. Але якщо ви колись шукали чарівного принца або чекали на свій ідеал, відштовхували чоловіка,бо одразу не відчули «іскри», симпатизували «поганимхлопцям», то ця книжка саме для вас.Коли прочитаєте цю чесну та відверто тривожну книжку, життя вже ніколи не стане колишнім. І це на краще.

«The Christian Science Monitor»

Суперечлива та прониклива.

«Ottawa Citizen»

Чесний та вдумливий аналіз Ґоттліб знайде відгук у серцях багатьох жінок. У своїй новаторській роботі вона пропонує серйозну аргументацію.

«Booklist» («Зірковий огляд»5)

Смішна й повчальна історія жінки середнього віку в сучасному світі стосунків і побачень.

«LibraryJournal»

Події та факти, представлені у цій книжці, правдиві й засновані на власному життєвому досвіді та спостереженнях. Імена й особисті дані друзів та інших людей, згаданих у творі, були змінені на прохання або через мою турботу про їхню приватність

Ви розумієте, що закохалися, коли не можете заснути, бо реальність нарешті краща за мрії.

Приписується докторові Сьюзу

Будь-яка істина проходить три стадії: спочатку її висміюють,потім шалено заперечують, а в кінці приймають як щось очевидне.

Артур Шопенгауер

ЧастинаІ. Як ми до такого дій

1. Рівчаки побачень

Одного вечора зателефонувала моя подруга Джулія й розповіла, що розійшлася з бойфрендом Ґрегом. «Він мене не надихав», — пояснила вона.

Коли два роки тому Джулія та Ґреґ познайомилися, обом було по 28. Вони працювали в одній громадській організації. Джулія вважала його симпатичним, милим та дуже розумним. Проте одягався він без смаку — носив дивакуватівельветові штани з високою талією, але їй подобалося, що він «справжній», «простий» і «безкорисливий». Поруч із ним вона почувалася напрочуд легко, на відміну від попередніх хлопців. Ніхто з колишніх не підтримував Джулію так, як Ґреґ. Хоч би що вона задумала, він завжди допомагав. Коли її ображали — заступався. Коли вона почувалася невпевнено, він допомагав відчути себе красунею. Думаєте, вона його ще міцніше через це кохала? Так і було. Спершу. Бо, коли Ґреґ завів мову про шлюб, це справило протилежний ефект.

Джулія пояснила:

— Завдяки Ґрегові я почувалася найпрекраснішою жінкою на Землі. Тож подумала: якщо я така прекрасна, може, мені потрібен хтось кращий?

Під словом «кращий» вона частково мала на увазі «хтось харизматичніший». Іноді у спілкуванні Ґреґ був сором’язливим і невпевненим, у той час як Джулія — рішуча і товариська. Вона була швидка на дотепні вислови, а він мав тонке почуття гумору. Ґреґ був скромнішого походження, ніж Джулія, тому не завжди розумів витончені натяки, які проскакували в розмовах із її друзями.

Водночас завдяки підтримці Ґреґа Джулія отримала підвищення на роботі, а згодом почала заробляти навіть більше за нього. Не набагато, але жінка почувалася незатишно:

— Я хочу працювати, але навіть не знаю. Я не так собі уявляла шлюб.

Коли я запитала, як саме вона його уявляла, то почула лише ніякове зітхання.

Вона сказала:

— Відверто? Мабуть, я хотіла, щоб мій чоловік був амбіційнішим.

Я зауважила, що Ґреґ був приємніший за всіх її колишніх і набагато приємніший за амбіційного адвоката, який часто «забував» їй телефонувати, хоча обіцяв. Ґреґ був люблячий і надійний. Він обожнював свою роботу. У них був пристрасний секс. Вони мали спільні захоплення, адже працювали в одній галузі. Разом їм було весело.

Та Джулія знову сказала:

— Він мене недостатньо надихав. Ґреґ — звичайний приємний хлопець. Я почала думати, чи знайшла те, що шукала, чи він саме той, кого я чекала все життя. Хвилююся, що в майбутньому переросту його і мені знадобиться більше.

Я запитала:

— Більше чого?

У телефоні надовго запанувала тиша. Через якийсь час Джулія відповіла: «Більше відповідності моїм мріям. Він не підходив мені як чоловік».

І ще один чудовий хлопець зазнав невдачі. Чи ні? Які ж риси сучасні жінки прагнуть знайти в чоловіках?

Головне, щоб не нудний

Невдовзі після розмови із Джулією в одному з барів Лос-­Анджелеса я познайомилася з п’ятьма самотніми жінками за двадцять і запитала, чому так важко знайти претендента на шлюб. Їхня відповідь була одностайною:

— Ми б хотіли мати чоловіка, але не абиякого. Чому ми повинні занижувати власні стандарти?

Двадцятисемирічна веб-дизайнерка Олівія стверджує:

— Я ліпше залишуся самотньою, ніж вийду заміж. У два­дцять із лишком у мене були набридливі сусіди по кімнаті. Але я не уявляю життя, де їстиму та спатиму в одному ліжку із сусідом по кімнаті, який буде ще й моїм чоловіком, заради якого я захочу «погодитися на менше, ніж заслуговую».

Інші ствердно кивали головами.

Олівія напівжартома вела далі:

— Не знаю, як ви, але я повинна бути по вуха закохана, щоб чистити зуби за два фути від місця, де мій обранець справляє нужду.

Я зауважила, що двері в туалет замикаються, а от зустріти гарного чоловіка не завжди випаде нагода. І запитала в компанії, що для них означає «погодитися на менше, ніж заслуговуєш». Може, обрати дуже набридливого чоловіка чи піти на компроміс і забути про певні бажані риси, але отримати натомість важливіші? І які це «важливіші риси»?

Продюсерка радіопрограм Нора сказала:

— Навіть якщо він милий, розумний і привабливий, я не зможу жити з нудним типом.

Аспірантка Клер підтримала:

— Саме так. Є розумні чоловіки, але для жінки стає шоком, що розумники не такі вже й цікаві. Вони повинні бути цікаво розумними, допитливими.

Директорка з маркетингу Ніна уточнила:

— Допитливими, але не відвертими. Чоловіки повинні бути трішки різкуватими.

Нора ж додала:

— Але не занадто. Вони повинні бути нормальними, але не нудними.

Я попросила жінок пояснити, що для них означає «нудний».

Ніна сказала:

— У них повинне бути почуття гумору. Чоловік не може сміятися з усього смішного, що я казатиму. Нудні чоловіки позбавлені гумору, але вважають себе веселунами.

Клер уточнила:

— Або, навпаки, вважають: якщо жінка сміється з їхніх жартів, то вона має почуття гумору. Лише нудна особистість у таке вірить.

— Або нарцис, — додала Лорен, — що вишукує джерела фінансування для політичних цілей.

— Нарциси точно нудні,— сказала Олівія, і жінки розсміялися.

Я сказала їм — досить привабливим, але не прекрасним, цікавим, але не занадто захопливим,— що якоїсь миті вони можуть залишитися самотні, бо шукають Єдиного, а не прагнуть побудувати комфортне життя з Кимось.

Лорен зауважила:

— Я вже самотня, але одинокість ліпша за нудьгу.

Іноді вона вважає пошуки коштів малоцікавими, але робота приносить задоволення, тож жінка не звільняється навіть заради справжньої пристрасті — малювання, бо це занадто ризиковано.

Я запитала:

— Ти йдеш на компроміс у виборі роботи, але не у виборі партнера. Ти згодна віддавати вісім годин щодня на відповідну кар’єру, замість того щоб покинути її заради справжнього захоплення і стати художницею?

Лорен обдумала почуте і сказала:

— Але ж це геть інше. Я ставлюся практично до своєї кар’єри. Хіба можна так само ставитися до кохання? Не можна бути практичною з почуттями. Це так… Неромантично.

У той самий момент симпатичний чоловік, якому на вигляд було років тридцять, проходив повз і звернув на них увагу. Жінки його проігнорували. Я поцікавилась: чому?

— Занизький, — відповіла Олівія, зріст якої — п’ять футів два дюйми.

— І що це в нього за окуляри? — додала Клер, що сама носить масивні окуляри.

Я задумалася, а чи зустрічалися б вони з невисоким чоловіком в окулярах торішньої моди, якби він мав бажані риси: був розумним, веселим, трішки різкуватим, добрим, успішним і, звісно, не нудним. Наскільки важливе перше враження?

Нора сказала:

— Я це проходила. Та не можу себе змусити вподобати когось. Почуття повинні виникати одразу. Якщо при першій зустрічі чоловік мене фізично не приваблює, то з цього нічого хорошого не вийде.

Спочатку мене здивувало, наскільки швидко жінки за двадцять відкидали чоловіків, навіть не спробувавши зав’язати з ними розмову, щоб пізнати ліпше. Це в молодості вони мали однакові романтичні можливості. А у світі дорослих люди сходяться й одружуються, кількість холостяків невпинно зменшується, а механізм для зустрічей однодумців, що був у минулому, не передбачений.

Але потім я пригадала себе в їхньому віці, коли можливості здавалися спокусливо нескінченними, навіть якщо це була неправда.

У відчаї, але перебірлива

Дивовижно, як змінюється ставлення жінок через десяток років. За кілька вечорів у тому ж барі зі мною зустрілися п’ятеро самотніх жінок, яким було далеко за тридцять та трішки за сорок, і я поставила їм те саме запитання: чому так важко знайти гарного чоловіка? Я переповіла їм розмову з молодшими жінками про нудьгу та самотність.

— Запитайте їх ще раз через десять років, — сказала Стефані, приваблива 39-річна педіаторка. — Якщо вони все ще берегтимуть себе для чарівного принца, то їм буде нудно і самотньо. Робота вже не видаватиметься такою ж приваб­ливою, зустрічі з подружками за чаркою вже не будуть цікавими, а на свята доведеться тусуватися з одруженими друзями і їхніми дітьми чи племінниками, і вони страждатимуть на депресію через відсутність власної сім’ї.

Я визнала, що симпатизую молодшим жінкам, які хочуть знайти пару, але мають чіткі вимоги до майбутнього партнера. І пояснила, що з віком моє особисте життя поступово перетворилося на фатальний парадокс: у відчаї, але перебірлива. Старші жінки мене підтримали.

— Це правда, — сказала 37-річна сценаристка Ліз. — Я хочу, щоб молодші жінки усвідомили, що чоловіку, який занадто голосно сміється на людях, може не подобатися, як вони жують сиру моркву на вечірках. Але для нього це не причина для розриву.

Згадані жінки з легкістю озвучували причини своїх невдалих стосунків із колишніми, через які в молодості переривали зв’язок. Ось що вони казали:

• «Він був дуже люблячий, але не романтичний. На Валентинів день подарував мікс моїх улюблених пісень і цілу годину робив масаж. Але весь день на роботі, коли бачила кур’єрів із квітами для колег, я думала: “А де ж мої квіти?” Я хотіла бути з тим, хто дарує квіти».

• «Він дарував мені квіти, але дешеві, від яких віяло поганим смаком. Я почувалася так, ніби не була гідна чогось кращого».

• «Він був недостатньо емоційний. Я почувалася так, ніби ми вже одружені. З одного боку, це приємно, а з другого — ми ж лише зустрічалися».

• «У нього в носі росли цілі хащі, від яких мені було гидко. Але я не насмілилась попросити їх зрізати, тож перестала з ним зустрічатися».

• «Він плакав. Коли це сталося вперше, я засмутилася. Удруге — розійшлася з ним, бо відчувала, що він заслабкий для мене».

• «Він був занадто передбачуваний. Після нього я зустрічалася з чоловіками, через яких опинялася на межі, і ніколи не знала, чого чекати. Це було нестерпно. Тепер я все віддала б за передбачуваного чоловіка».

• «Мені було соромно через його голос. Іноді, коли він піднімав слухавку в мене вдома, люди думали, що з ними розмовляю я, бо в мене низький голос. Але загалом він був дуже мужній і класний».

• «Він був занадто оптимістичний. Завжди радісний, навіть із самого ранку, коли вмикався будильник. Мене це дратувало. Він у всьому знаходив позитив: “Зламалася плита — ходімо десь повечеряємо!” А я засмучувалася, бо потрібно витрачатися на нову плиту. І не хотіла в усьому шукати позитив. Пізніше я зустрічалася з хлопцем-циніком, і з часом такі стосунки почали мене пригнічувати. Спробувала повернути оптиміста, але він був проти, бо вважав мене справжньою песимісткою!»

• «Він був зовсім лисий. Хіба що навколо лисини, як це часто буває, росло рідке волосся, а спереду висіло пасмо. Це дуже засмучувало, але я намагалася не зважати, бо він мені справді подобався. Друзі казали: “У нього приємне обличчя, гарне тіло, до того ж більшість чоловіків із часом лисіють”. Але ж йому було лише 35 років. Мене завжди приваблювали чоловіки з гарним волоссям. Тепер я вважаю себе щасливицею, коли зустрічаюся із хлопцями, у яких є бодай якесь волосся».

• «Він уважав кумедним використовувати слова нев тему, як-отfabulosa7.Часто вживавїх і на людях. Якосьзвернувся до когось на вечірці: “Бутилікарем — це не завждиfabulosa”. Мені було соромно за нього, тож наступного дня я розірвала наші стосунки».

• «Він занадто мене кохав. І був наче цуценя, що постійно дивилося на мене закоханими очима. Мені потрібен був мужній чоловік».

• «Він був недостатньо витончений. Не знався на винах. І не дивився “Касабланку”. Я думала: як можна до 32 років не переглянути цей фільм?»

• «Я не відчувала нічого особливого. А тепер згадую і не розумію, що саме хотіла відчути. Бо насправді мені було з ним добре. Набагато краще, ніж із чоловіками, які дуже приваб­лювали мене до чи після нього».

Слухаючи цих жінок, я розмірковувала над причинами, через які без роздумів кидала хлопців у молодшому віці. Найбільше мені запам’ятався Том, клієнт моєї перукарки (лесбійки). Вона сказала, що він чарівний блискучий хімік, і хотіла якомога скоріше влаштувати нам сліпе побачення.

«Він єдиний чоловік, який мене приваблює», — її слова стали переконливим аргументом. І ще той факт, що я мала наукову освіту, а чоловік був шалено привабливий. Мені тоді було 29, і я відмовилася, бо перукарка повідомила, що в нього руде волосся. Я вважала, що він мене не приваблюватиме. Просто знала, що руде волосся не для мене. (Очевидно, моя планка для чоловіків була вищою, ніж у лесбійки.)

Ще пригадую симпатичного, розумного та кумедного адвоката, з яким ходила на кілька побачень, аж поки не втратила інтерес, бо він постійно повторював слово «відпадно». Пригадую, як розповідала знайомій: «У нього все “відпадно”. Не “чудово”, “прекрасно” чи “цікаво”, і навіть не “круто”. А завжди “відпадно”». Я намагалася не зважати, але дратувалася щоразу, як чула це слово. (Чомусь мої слова-паразити «типу» та «коротше» не дратували його.)

У тридцять із лишком я познайомилася на вечірці з чарівним айтішником. Він дав робочий номер і сказав телефонувати у будь-який час, бо, за його словами, завжди був на роботі. Я не хотіла зустрічатися з трудоголіком, тому так і не подзвонила йому. Мені навіть на думку не спало, що він, можливо, постійно працював, бо відкривав власну фірму. Чи те, що якби він зустрічався із дівчиною, то мав би більше причин вечорами не затримуватися на роботі. Я навіть не намагалася щось з’ясувати, бо вважала, що хтось знову запросить мене на побачення або я зустріну когось на вечірці чи в онлайні. І навіть коли самотні чоловіки та можливості їх зустріти ставали примарнішими, а мені вже було далеко за тридцять, я все одно починала серйозні стосунки лише з тими, хто підпадав під мої поверхневі критерії у ретроспективі. Мої переконання зводилися до одного: «Я стільки чекала й шукала свого Єдиного не для того, щоб “погодитися на менше, ніж заслуговую”». Та чи змогла б я погодитися на менше, ніж заслуговую, з рудим хіміком, адвокатом, який полюбляв слово «відпадно», чи айтішником, що працював до ночі, коли починав свій бізнес?

Я вже ніколи не дізнаюся.

Подібно до мене жінки, з якими я познайомилася в барі, соромилися причин, через які вони в минулому розривали стосунки та оцінювали кожного чоловіка, ніби той занадтоякийсь або замало якийсь. Такі чоловіки не вкладалисяв наше уявлення про майбутнього партнера. Тож, урешті-­решт, ми залишилися самі.

Я запитала в жінок, чи колишні причини для відмови й досі є для них вирішальними.

Тридцятивосьмирічна консультантка Кейті відповіла:

— Якби тепер зустріла чоловіка, який не дивився «Касабланку», то не відшила б його, але в глибині душі завжди про це пам’ятала б. Адже такі деталі вказують на культурний вакуум. Хоча мої ключові критерії змінилися.

Які ж тепер у них причини для відмови? Залежність, поганий характер, злий, безробітний, неприємний чи скупий, негнучкий, безвідповідальний, нечесний; той, хто буде поганим батьком або за віком сам годиться їм у батьки. А про решту, вважають жінки, можна домовитися. Але таке усвідомлення, можливо, прийшло запізно. Досвід підказує тим жінкам, що їхні теперішні чоловіки нерідко мають риси, що підпадають під причини для відмови. У той час як партнери, з якими вони мали стосунки десять років тому, — ні.

Тридцятисемирічна фармацевтична представниця Бет каже:

— У певному розумінні я все ще вишукую той самий типаж, який шукала у 25 років. Але тепер ще хочу, щоб вони були гарними сім’янинами й забезпечували родину. Про ці риси я раніше не задумувалась, бо кидала саме таких хлопців.

Сорокатрирічна дизайнерка інтер’єрів Емі погоджується з нею. Вона розповіла, що завжди з кимось зустрічалася, поки їй не виповнилося 39. Вона пояснила:

— Раптом мене почали запрошувати на побачення чоловіки за п’ятдесят років.

Тож я запитала жінок, чому б не повернутися до тих чоловіків, яких вони покинули і які тепер видаються набагато перспективнішими.

У відповідь вони одностайно вигукнули:

— Вони вже одружені!

Кому яке діло, чи дивився він «Касабланку»?

Мені стало цікаво, хто ж ці жінки, які вийшли заміж за колишніх хлопців знайомих із бару? За тиждень із деякими з них я зустрілась. На перший погляд вони були схожі на жінок із бару, які покинули тепер уже їхніх чоловіків. Приблизно одного віку, зі схожою зовнішністю й освітою. Насправді я могла б уявити цих заміжніх жінок на місці самотніх суперниць, якби не одна важлива деталь — здатність переосмислити кохання.

Ненсі, яка вийшла заміж за «передбачуваного» чоловіка, пояснює все так:

— Я вважаю, що різниця між заміжніми та самотніми жінками в тому, що другі мають на меті вийти заміж за Бреда Пітта і не задумуються над тим, що можуть узагалі залишитись одинокими. Вони кажуть: «Я ніколи нікого не зустріну». Але це те ж саме, що сказати: «Я така товста», — коли сама в це не віриш. Жінки так кажуть, щоб принизити власну гідність. У молодості ми завжди з кимось зустрічаємося, тож глибоко в душі віримо, що незабаром з’явиться Єдиний. І нікому не спадає на думку, що, можливо, немає нічого страшного в тому, що обранець не виглядатиме як Бред Пітт і не зароблятиме трильйон доларів, і ми не відчуватимемо іскру при кожній зустрічі. Я це зрозуміла лише в 35 років.

Саме тоді вона зустріла містера Передбачуваного.

— Багато жінок уважають, що ліпше лишитися самотніми, ніж погодитися на менше, ніж заслуговують. У результаті вони стають одинокими й нещасними, але й далі тримаються за ті ж самі надмірні стандарти, — каже Ненсі. — Вони думають, що обов’язково з’явиться споріднена душа і сподівання справдяться. Та згодом, коли нічого не відбувається, вони стають ошелешені й шоковані. Але вже запізно.

Вона мала на увазі, що вже запізно шукати таке життя, як у неї, з передбачуваним чоловіком. Ненсі визнає:

— Життя стало передбачуваним, але воно набагато краще, ніж хвилювання через менш передбачуваних чоловіків, з якими я зустрічалася. З ними не було кохання. Те, що в мене тепер, — і є справжні почуття. У мене чудовий чоловік і двоє прекрасних дітей. Кращої сім’ї годі й бажати. А мій коханий насправді цікавий, просто це не одразу помітно.

Сорокадворічна Сара, яка вийшла заміж за майже лисого чоловіка (у 43 він уже майже облисів, хоча спереду все ще висіло оте пасмо волосся), розповіла, що почувається щасливою, бо в 34 роки перестала зважати на такі дрібниці, як кількість волосся.

— Рік чи два тому я навіть не подумала б про побачення з лисим чоловіком.

Вона раділа, що змінила думку, адже могла втратити шанс закохатися у свого чоловіка і, можливо, залишилася б самотньою.

— Я не знаю жодного холостяка, який би мене так приваб­лював, як власний чоловік, і який би хотів зустрічатися зі мною у теперішньому віці. Якби наразі я була самотня, він не захотів би ходити зі мною на побачення. Просто не помітив би. Навіщо 43-річному доброму, успішному й веселому чоловікові зустрічатися з 42-річною жінкою, якщо він легко може привабити 35-річну — симпатичнішу і досить молоду для того, щоб народити йому дітей?

Я відповіла Сарі, що її слова образили б багатьох жінок, але вона не зважала.

— Скажімо інакше: добре, що свого часу я зустріла цього чоловіка. Якби тоді його відшила, то він би одружився, а я б і досі сиділа й міркувала, де ж поділися достойні чоловіки.

Достойні чоловіки

Я думала так само: де поділися достойні чоловіки? Коли масово розсилала листи в пошуках самотніх чоловіків 25—40 років, щоб поставити кілька запитань для своєї книжки, то типовою відповіддю була така:

— Я не знаю холостяків, може, підійдуть самотні жінки? Я знаю багато таких.

Через два тижні я знайшла потрібну кількість, але лише тоді, коли розширила визначення «самотній» і включила в групу чоловіків, які не були одружені, але перебували у серйозних стосунках. Вони, зі свого боку, були такими ж спантеличеними, як і жінки, коли я повернулася до того самого бару й поставила вже знайоме запитання: чому жінки кажуть, що не можуть знайти достойного чоловіка?

Веселий 29-річний викладач Девід уважає, що гідні претенденти існують. Просто жінки не розпізнають у них достойних. І пояснив:

— Одна дівчина розірвала зі мною стосунки, бо їй не подобалось, як я одягаюсь. Вона шалено закохалася в чоловіка, що стильно вдягається, але забуває їй телефонувати.

Його 32-річний колега Ден засміявся, бо сам був у такій ситуації. Він уважає, що жінки завжди хочуть те, що недосяжне:

— Якщо до тридцяти років вони не зустріли свого ідеалу, то починають шукати когось кращого. Але ніяких висновків не роблять. Навіть якщо через п’ять років вони досі самотні, то стають ще перебірливішими. І ось їм уже майже сорок, а ідеал і досі не з’явився на їхньому шляху, тож вони починають шкодувати, що порвали з нами. Але цього разу вже вони нам не цікаві.

Тридцятивосьмирічний заручений Курт додав, що саме так і було з його колишніми:

— Ідеальні чоловіки, якщо вони й існують, зустрічаються лише з одним відсотком найкращих тридцятирічних жінок. Але кожна знайома мені тридцятирічна жінка вважає, що належить до того одного відсотка. Усі жінки хочуть дістати десять балів, але хіба вони всі достойні десятки?

Його запитання нагадало мені слова заміжньої подруги Джулії:

— Культура підказує нам, що до побачень варто підходити як до покупок. Але коли ти щось купуєш, то ніхто не вказує на твої недоліки.

Тридцятип’ятирічний Стів, який зустрічається з адвокаткою, погоджується:

— Я вважаю, що деякі жінки переоцінюють себе через юні роки, коли справді мали владу. Тому вони виросли з думкою, що так буде завжди. І навіть після двадцяти років міркують так само, бо певною мірою мають популярність. Чоловіки витрачають на них купу грошей, інвестують у їхні стосунки, а жінки можуть раптом сказати: «Послухай, ти чудовий. Але я не впевнена, що ти саме той, хто мені потрібен».

І продовжив свою думку:

— А коли їм уже за тридцять, усе навпаки. Жінка пропонує чоловікові секс без зобов’язань і вважає це інвестицією в їхні стосунки, що приведе до шлюбу. Але тепер чоловік користується попитом, тому каже: «Послухай, ти чудова. Але я не певен, що ти саме та, з ким я хотів би одружитися». Жінки шоковані, бо колись чоловіки їх обожнювали. Але тепер баланс сили змінився. І я не заперечую, що помстився, бо жінки, які п’ять років тому мене відшили, тепер скаржаться, що не можуть нікого знайти.

Одружені чоловіки

Мій друг Ерік, 38-річний одружений письменник, товаришує з трьома своїми колишніми, які розірвали з ним стосунки ще до його зустрічі з дружиною. Він казав, що колись напише книжку про те, як жінки аналізують чоловіків.

Він пояснив:

— У мене є дві робочі назви. Перша — «Моя дружина не ідеальна, але мене це влаштовує» — і друга — «Не розумію, чому вона мене покинула, бо я вже одружився, а вона — ні».