Другий чоловік ebook

Самюель нічого не знає про жінку, з якою одружується. Роками його батько не шкодував зусиль, аби зробити сина привабливим, і «відгодовував» його, як птаха, готуючи до цього знаменного дня весілля. Родина щаслива, Мадам багата, і фінансові проблеми незабаром усі буде вирішено. Самюель мусить просто любити Мадам.

На острові, де живе Самюель, панують жінки. Горе тому чоловікові, який намагається змінити усталений порядок і звільнитися від дружини. Одружившись, Самюель має прикривати бороду, задовольняти бажання Мадам і... МОВЧАТИ.

Що ж може чоловік, якого легко замінити, у світі, де домінують жінки?

При всій сміливості, характерній для Ларрі Трамбле, автор дарує нам таки романтичну історію про деформоване дзеркало, розхитані забобони та нашу добровільну сліпоту, піднімаючи пекучі проблеми домінування статей у суспільстві.

Усі права застережено. Жодну частину цього видання не можна переви­да­ва­ти, перекладати, зберігати в пошукових системах або передавати у будь-якій формі та будь-яким засобом (електронним, механічним, фотокопіюванням або іншим) без попередньої письмової згоди на це ТОВ «Видавництво Анетти Антоненко».

ISBN 978-617-7654-69-7

© Larry Tremblay & Éditions Alto, 2019

This edition published by arrangement with Éditions Alto in conjunction with their duly appointed agent Books аnd More #BAM, Paris, France. All rights reserved

© Ростислав Нємцев, український переклад, 2021

© «Видавництво Анетти Антоненко», 2021

Ларрі Трамбле

Другий чоловік

За підрахунками, щороку 12 мільйонів дівчат у віці до 18 років вступають у примусовий шлюб. Багато з них іще просто діти, а чоловіки, які одружуються з ними, набагато старші за них, іноді в кілька разів. Ця невтішна статистика часто залишається непоміченою. Якщо звертати на це увагу, то спочатку виникає певне неприйняття, але, оскільки такі шлюби постійно відбуваються, вони стають звичними. Немає нічого гіршого за несправедливість, до якої звикаєш. Вона втрачає свою актуальність, стає прос­тим фактом, культурною реалією. Так відбувається з так званою вищістю однієї цивілізації над іншою, однієї раси над іншою, однієї мови над іншою, однієї статі над іншою. Домінуюча група обґрунтовує помилковими ідеологіями дії, які служать її інтересам, забезпечують і посилюють її владу. «Другий чоловік» у запропонованій читачеві притчі ставить під сумнів явище, яке має місце в історії людства: вивищення чоловіка над жінкою. У цьому романі саме хлопці змушені одружуватися з тими жінками, яких обрали для них батьки. Таким розворотом цінностей я хотів змусити читачів замислитися: чи прийнятніше для чоловіків домінувати над жінками? Чи менш прийнятно для жінки домінувати над чоловіком? Чи таке вивищення повинно радше викликати наше здивування та критичне ставлення?

Після «Помаранчевого саду» «Другий чоловік» — це мій другий роман, опублікований «Видавництвом Анетти Антоненко». Дуже радію нагоді відновити зв’язок з українськими читачами. Дякую Анетті Антоненко та моєму перекладачеві Ростиславу Нємцеву, які уможливили цю зустріч.

Ларрі Трамбле

За місяць до визначеної дати свого одруження Самюель іще нічого не знає про жінку, з якою з’єднається на все життя. Мати вперто не бажає нічого розкривати або ж ухиляється від відповіді загальними фразами: «Тобі годі бажати кращого, сину».

Скоро він залишить дім, у якому виріс. Він уже не спатиме в ліжку, матрац якого після стількох років набув обрисів його тіла. Більше не дивитиметься на міські дахи крізь вікно, яке відкриває щоранку, щоб провітрити кімнату. Не вдихатиме літніми вечорами запахи довколишніх тамаринів, що їх розносить вітер. І не чутиме, як барабанить дощ по кам’яній лавці на маленькому задньому дворику, під якою він дитиною знаходив прихисток від мусону.

Він мав би переповнитися радістю. Йому стільки разів повторювали, що день одруження стане найкращим днем у його житті. Але, навпаки, він нервується і в нього поганий настрій. Йому все набридло, тож він постійно бурчить, дратується через дрібниці, не відповідає на запитання матері, яку непокоїть його поведінка. Йому хочеться, щоб з ним говорили про його майбутню дружину. Він напосідає на сестру: а вона гарна? Чи прикрашає вона своє волосся квітами? Для нього немає нічого кращого, як ота звичка деяких молодих дівчат квітчати зачіску білим ясмином. Він наполягає: в якому районі міста вони житимуть? Чи є у неї машина? А вона працює? Ким і де? Якого кольору в неї очі? А волосся? Його б заспокоїла будь-яка дрібничка щодо неї. Від сест­ри ж у відповідь отримує лише легенькі посмішки й поплескування по плечу, що має означати: «Потерпи ще кілька днів, і про все дізнаєшся, потерпи!»

За три дні до церемонії Самюель зачиняється у своїй кімнаті. Він не хоче більше нічого чути про підготовку до одруження. Мати сердиться. Вона ніколи раніше не була такою агресивною. Вона звинувачує його в саботажі. У гніві вона шматує його зовсім нові сорочки, вишиті золотою ниткою, й кидає їх йому в обличчя. Йому хочеться, щоб вона його обійняла, а не кричала на нього. Йому здається, що його молоде серце не витримає, так воно калатає в грудях. Він дрижить усім тілом, тремтить і клацає зубами, хоча вікно зачинене. Під його гарними очима з’явилися чорні кола. У відчаї мати викликає лікарку.

Залишившись наодинці з Самюелем, лікарка знімає пальто, й погляду відкривається округлий живіт. Вона на восьмому місяці вагітності, у неї поривчасте дихання і вигляд такий, наче вона терміново має йти. Від неї пахне пересмаженою олією, ніби вона щойно вийшла з погано провітрюваного ресторану. Вона ставить свою шкіряну валізу з інструментами на стілець.

— Роздягайся. Кальсони теж знімай.

Вона міряє пульс, слухає Самюеля стетоскопом. Його серце й легені. Заглядає йому в горло, у вуха, перевіряє рефлекси за допомогою маленького залізного молоточка, бере в руки його член і зацікавлено вивчає його.

— Чи ти іноді торкаєшся себе?

— Торкаюся себе?

— Не можна. Ти іноді бачиш сни?

— Часто.

— А як ти прокидаєшся?

Самюель робить вигляд, що не розуміє.

— У тебе буває ерекція вранці?

Мовчання.

— Не витрачай сили на марні сни. Мати хвилюється за тебе і за твоє майбутнє. Хвилювати матір погано. Чуєш, що я кажу?

Самюель погоджується, спантеличений її жорстким тоном. Вона кладе обидві руки на плечі хлопця й нагинається до нього. Він зітхає.

— Не переживай, усе буде добре.

— Мені здається, що я помру.

— У тебе нормальний пульс, температури немає.

— Я весь палаю.

— Ти поводишся, як балувана дитина, у тебе нічого немає.

Самюель стуляє очі, крізь повіки проступають сльози й котяться по щоках. Вона дивиться на його тремтяче тіло, потім відкриває валізку й дістає з неї голку і маленьку пляшечку.

— Не бійся, це лише легке заспокійливе. Перевернися на живіт.

— Що в мене?

— Легка нервозність і тільки.

Самюель перевертається на живіт. Він покладається на долю. Відчуває холодні руки лікарки на своїх стегнах.

— В цілому ти покірний хлопець.

Голка робить йому боляче. М’язи швидко розслабляються. Йому стає трішки млосно, хоча він іще чує, як лікарка кладе голку назад до валізки. У кімнаті довго нічого не відбувається. Самюелю здається, що він заснув і вагітна жінка вже давно пішла. Коли він приходить до тями, то бачить, що вона стоїть у пальті біля дверей його кімнати зі шкіряною валізкою в руці. Самюель чує, як вона говорить за дверима з батьком, але не може розібрати слів. Через кілька хвилин входить батько. Відчуваючи незручність від вигляду оголеного синового тіла, він піднімає простирадло, що валяється на підлозі, й накриває його.

— Лікарка сказала, що ти не хворий. Ти колись накличеш на нас лихо. Ти не розумієш, як нам усім шкодиш.

— Лікарка помиляється.

— Тобі не совісно? Уяви, якби люди дізналися про твої витівки.

— Це не витівки.

— Будь розважливішим. Твоя мати, вона вже місяцями думає про це одруження. Більше відтягувати не можемо.

— Я вже не хочу одружуватися.

— Але чому?

— Мені ніхто нічого не говорить.

— Ти одружишся за три дні, хочеться тобі чи ні.

— З ким?

— Скоро дізнаєшся.

— Я хочу знати тепер.

— Це багата жінка, розумієш?

— Ні, не розумію.

— У нас немає вибору.

— Що це значить?

— Без цього одруження ми всі опинимося на вулиці.

— Ти кажеш казна-що.

— Ти нічого не помічаєш, сину мій. Ти занадто зайнятий собою. Як гадаєш, чим нам заплатити за цього лікаря? А всі твої примхи? Тобі ніколи нічого не бракувало.

— Але у матері гарна робота.

— Її платні не вистачає.

— Навіщо ти мені брешеш?

— Послухай: у нас є борги. Якщо ми їх не повернемо, ми втратимо будинок. Мати не хотіла, щоб ти це знав. Ти ж знаєш, як вона тебе оберігає. Чи хотів би ти, щоб твоя мати і твоя сестра жили в бідності?

— Звичайно, ні.

— Тоді ти знаєш, що мусиш робити. Ось, це тобі.

— Що там?

Він не помітив, що батько, поки говорив, тримав у руках маленький шовковий футлярчик, зав’язаний шнурком.

— Подарунок. Я одержав його від свого батька.

Він цілує сина в чоло і виходить, не кажучи більше ні слова.

Самюель виймає з футлярчика годинник жовтого золота з ланцюжком. Відкриває кришку, скло подряпане, та стрілки точно показують час. Він здивований, батько ніколи не згадував про існування цього годинника. Хоча мав добре про нього дбати, якщо через стільки років він іще ходить. Самюель думає, що колись розіграє таку саму сцену зі своїм сином. Він підводиться, натягає на себе одяг. А тоді йде на кухню, де плаче мати. Він кидається до її ніг.

— Вибач мені, вибач!

— Сину, ти мені вибач. Я була злою до тебе. Підведись. Дай подивитися на тебе. Ти красень. Ну чому діти мають виростати? Чому матері мають розлучатися зі своїми синами? Це так несправедливо, хіба ні? Але нічого не можна вдіяти, все є так, як є. Ні ти, ні я, ми не змінимо світ, у якому живемо. Прошу, не май до мене ненависті.

— Я ніколи не відчуватиму ненависті до тебе.

— О, ти ще побачиш!

— Ні!

— Мені б цього дуже не хотілося.

— Батько сказав, що...

— Так, я знаю, він розповів мені. Послухай: одруження — дуже серйозна річ. Іноді у мене виникає враження, що я тебе погано готувала до того, що чекає на тебе за три дні. Ти маєш коритися своїй дружині.

— Так.

— Дай собі час покохати її.

— Так.

— Ти будеш щасливим, сину, не бійся.

— Так, я буду щасливим.

Володіння голосом. Складне мистецтво, особливо якщо він у вас від природи з легкою ноткою брутальності, наче камінці перекочуються в горлі. У дванадцять років, коли почалося його дозрівання, батько зітхнув з полегкістю. Його син має сповнений обіцянки голос, щоб зачарувати майбутню дружину. Так батько любить казати. Для нього насолода, яку чоловік несе жінці, криється у твердій ніжності його голосу. Він не шкодував часу, пояснюючи: «Маєш швидко навчитися керувати ним, сину. Вчись не підвищувати голос, стримувати його, робити округлим, шліфувати, додавати меду у свої слова».

У школі Самюель навчався добре з усіх предметів, але не показував особливої схильності до жодного з них. Його боязкість і хворобливий вигляд призвели до глузування з боку інших школярів. Зносить він їх з певною байдужістю й нікому не каже про стусани, які отримує. Він воліє вперто сидіти над якимось рівнянням з математики, зачинившись у класі, аніж витрачати даремно час удома. Згодом у нього буде якийсь фах. Може, він викладатиме чи працюватиме в лікарні. Після багатьох спроб він набирається сміливості й каже матері, що хоче завершити навчання, перш ніж одружиться. Вона щипає себе за губу, бере синову голову обома руками й б’є нею об стіну кухні. Коли він повертається до тями, вона простягає йому мокру ганчірку:

— Прошу, зроби так, щоб краплі крові зникли зі стіни.

Він розуміє, що припустився помилки. Він більше не ходить до школи і не мріє про своє майбутнє.

Він хотів би звіритися старшій сестрі, розказати про муки, що його крають. Але втратив довіру до неї, переконаний, що вона все переказує матері. Приємне тепло, яким вона його оточила, згасало в міру того, як з його обличчя зникали дитячі риси. Перший пух над верхньою губою, який позначив майбутні вуса, породив тривогу: молодий хлопець, котрого треба одружити, поки він не став тягарем для сім’ї. Молодий хлопець, чия старша сестра використовує всю свою енергію, аби відстежувати факти і жести, щоб він нічого не втнув.

Батько не втрачає жодної нагоди, щоб робити його привабливішим. Вважаючи сина занадто худим, він змушує його доїдати все з тарілки, в яку накладає щед­рою рукою. Він купує для нього харчові добавки, білясту пудру, що сильно відгонить холодним молоком. Самюель вживає її тричі на день, розводячи у склянці води, яку випиває після їжі. Вночі, прокидаючись від нападу печії, він відчуває, як щур, ув’язнений у шлунку, чарапкається до рота. Відчуваючи болючий тиск, він уявляє, як гризун вганяє свої пазурі у стравохід, дістається до горлянки, а далі проорює щоки, гніваючись, що не може піти далі. Бачити, як блискуча щуряча голова пролазить поміж губ, понад його сили. Для Самюеля все ж краще, навіть у своїй збуреній уяві, тримати його замкнутим у клітці зі свого тіла.

Можна скільки завгодно скаржитися: ніщо не вплине на бажання батька відгодовувати його, як на забій. Батько несподівано заходить у ванну кімнату перевірити, чи хлопець не блює, встромивши пальці в рота. Незважаючи на нудоту, Самюель починає набирати вагу. А батько, о боги, не стидається потикати пальцем у стегна, що округлюються. Він наполягає, щоб син обов’язково дбав про волосся, нігті й зуби. Щедро купує йому новий одяг, не забуваючи повідомити, скільки той коштує. Робить подарунки: туалетну воду, люксове мило, тальк проти поту, олію для тіла. Блиск його усмішки прорізує глибоку чорноту бороди.

Заохочуваний старшою сестрою, Самюель годину на день присвячує тренуванню. Він облаштовується у невеликому внутрішньому дворику, затуленому з іншого боку сусіднім будинком. Піднімає гирі, висить на одній руці, підтягується двома. Сестра приходить подивитися на його заняття. Вона підсміюється з братової незграбності, наполягає, щоб повторив вправу, яку, на її сумнівну експертну думку, він запоров. Лише той факт, що вона його старша сестра, враз наділяє її умінням пояснювати йому, як робити той чи інший рух, як тримати тіло, щоб упоратися з підйомом, як підлаштувати дихання під підтягування й віджимання. Самюель не зносить її присутності й беззмістовних зауважень. Та все ж не забуває їй подякувати. Вона досить розумна, щоб відчувати іронію, яка зринає в його компліментах. Врешті вона стомлюється від отих сеансів.