Відьма в народних yявленнях українців ebook

УДК 398.3(=161.2):398.47](0.062)

Г16

Галайчук Володимир

Г16 Відьма в народних yявленнях yкраїнців / Володимир Галайчук. — Київ : Віхола, 2025. — 312 с. — (Серія «Наукпоп»).

ISBN 978-617-8606-27-5

Відьма, опириця, чарівниця, знахурка, босорканя… Вже саме розмаїття назв засвідчує популярність цього колоритного персонажа традиційної української народної демонології.

У своїй книжці Володи­мир Галайчук досліджує матеріали про відьомство з різних етнічних теренів України. Які відьми лютіші — навчені чи родимі? Чи ­правда, що сьома дочка народжується відьмою, а визначити її можна за хвостом чи зрощеними бровами? Як смертельні чари передають із чаркою горілки? Чи допомагають упирі відьмам дістатися Лисої гори і як жаби та вужі причетні до крадіжок молока?

Автор розповідає, як за уявленнями наших предків відьми набували надприродних здібностей, застосовували і передавали «силу», помирали; пояснює, як образ лихої чарівниці став невіддільною частиною нашої традиційної духовної культури.

УДК 398.3(=161.2):398.47](0.062)

Усі права застережено. Будь-яку частину цього видання в будь-якій формі та будь-яким способом без письмової згоди видавництва і правовласників відтворювати заборонено.

© Володимир Галайчук, 2025

© Яна Зіневич, обкладинка, 2025

© ТОВ «Віхола», виключна ліцензія на видання, оригінал-макет, 2025

У заголовку обкладинки використано шрифт RuteniaAkcidenta©2008VasylChebanyk

ВСТУПНЕ СЛОВО

Уявлення про відьом — одні з найпоширеніших в Україні. «Придибашки» про цих демонічних персонажів розповідають повсюдно. Водночас, на відміну від багатьох інших представників нашої міфології, відьми — це реальні люди, нерідко сусіди, яких бачиш щодень і які зчаста на перший погляд нічим не вирізняються з-поміж інших.

Зізнаюсь, тема відьомства як така ніколи мене не цікавила, проте на відомості такого роду постійно натрапляв, збираючи спочатку фольклор, а потім — матеріали про народний календар, похоронно-поминальну обрядовість, демонологію та світоглядні уявлення українців. У численних експедиціях я не лише чимало чув про «відьом», але й не­одноразово брав у них інтервʼю.

На цьому питанні зупинюся докладніше. Річ у тім, що одними з найкращих респондентів — знавців народної культури зазвичай є жінки старшого віку, які вміють «замовляти» хвороби. Зазвичай вони мають хорошу памʼять, адже щоб допомагати людям, постійно її тренують повторенням «молитов»-замовлянь. Здебільшого знахарки живо цікавляться всім, що відбувається довкола них, а тому загалом знають більше за решту односельців. Тож коли напитуєш собі респондента, а тобі кажуть, мовляв, є в нас така, знає багато, але вона якась непевна, відьма, питаєш далі, у чому ж полягає її відьомство. Якщо кажуть, що землю з могил під чужі пороги носить — до такої йти не варто, бо майже напевно вона про це не розповість. Та якщо жінка вміє зашептати укус гадюки чи допомогти, коли корова молока не дає, — до такої йдеш чимшвидше, доки колеги-експедиційники не перехопили.

Усе ж бувало й так, що спочатку порозмовляєш із людиною, а тоді від її сусідів дізнаєшся, що вона начебто відьма. Із власного досвіду знаю, що в більшості таких випадків підозри виникають через нерозуміння суті тих чи інших дій. Наведу кілька прикладів:

Цей перелік можна продовжувати, і часто такий «когнітивний дисонанс» пояснюється просто: запідозрені у відьомстві походять із чужого села, як-от переселенці з інших регіонів, захожі майстри, невістки чи приймаки. Іноді ж та чи інша традиція передається «по роду», відтак іншим невідома, тому й лякає. Та у своєму природному середовищі більшість магічних дій сприймається як належне.

Часто підозра у відьомстві падає на тих, у кого добре ведеться худоба чи родить поле, город. Від багатьох можна почути, мовляв, як так: і город межа в межу, і саджу в той самий час, і все роблю наче так само, а от у сусідки вродило, а в мене і подивитись ні на що — мабуть, вона таки «щось знає». При цьому, безперечно, не враховується, що городи можуть бути по-різному підживлені, відрізняється посівний матеріал, поточний догляд за рослинами тощо.

Насправді є і такі, що «підсипають» та «підливають». Такі езотеричні знання теж різними способами передаються впродовж століть. Не беруся судити про чарівничі механізми дієвості такого «пороблення», проте на суто психологічному рівні шкода від нього очевидна: людина, яка знайшла у себе на обійсті ймовірний «підклад», хоч-не-хоч починає переживати (а звідси й хвороби) і будь-які свої негаразди пояснювати саме цим.

Розповіді про відьом іноді підживлювалися реальними історіями, адже дехто не оминав нагоди поглузувати над марновірними односельцями. Сам неодноразово чув, як жартівники вночі лякали людей вичиненим гарбузом зі свічкою всередині, перепускали через дорогу на мотузці білу полотнину, вбиралися в білі простирадла й стрибали комусь на плечі, вдаючи відьму.

Колись про всіляку «нечисту силу» розповідали значно більше, ніж тепер. Слушне пояснення цьому дають самі респонденти: «Я вам скáжу. Давно не бу́ло ні радіа, нічьоʼ не бу́ло. Люди сходи́ли си отак на вечерниці. Взимі. Не мали роботи. Сходи́ли си. Балакали. Того — перейшло, того…» (с. Шешори, Кос. Ів.-Фр.)1. Або: «Тяперь усє ж пастиркаютса й стирчать куʼ тєлєвізара целимі днямі. А тади шо: збереться баб штук сколькі — і брешуть, шо хто умєє. Язикі чешуть сваї. Нуʼк рассказивалі, шо булі такіє вєдьми, шо перероблювалісь і на собак, і на шо хочеш» (с. Велика Вісь, Рпк Чрн)2.

Закономірно, що така колоритна тема, як уявлення про відьом, віддавна цікавила провідних дослідників традиційної народної культури українців, як-от Івана Вагилевича3, Павла Чубинського4, Володимира Антоновича5, Івана Нечуя-­Левицького6, Михайла Драгоманова7, Андрія Подберезького8, Оскара Кольберґа9, Івана Манжуру10, Петра Іванова11, Володимира Ястрєбова12, Василя Милорадовича13, Бориса Грінченка14, Раймунда Кайндля15, Олександра Малинку16, Володимира Шухевича17, Антіна Онищука18, Василя Кравченка19 та низку інших.

Найобширніший корпус демонологічних оповідань про відьом на початку минулого століття опублікував у своїх «Знадобах…»20 Володимир Гнатюк. Зокрема йдеться про розділ «Відьми і чарівницї» цієї масштабної збірки, де є записи зі Слобожанщини, Середнього Подніпровʼя, Поділ­ля, Буковини, Опілля, Покуття, Гуцульщини, Бойківщини. Наслідком аналітичного опрацювання цих матеріалів стала робота дослідника «Останки передхристіянського релїґійного світогляду наших предків»21, де до аналізу відомос­тей про відьом (с. XІV–XVІІІ у другій частині) він залучив і відомості згаданих уже О. Кольберґа, В. Милорадовича, Б. Грінченка, М. Драгоманова, О. Малинки і В. Ястрєбова. Класичною стала також окрема розвідка вченого на тему відьомства «Купанє й паленє відьм у Галичинї»22.

Уже за нашого часу ґрунтовну монографію про відьом на основі аналізу середньовічних судових документів про справи, де позивалися за «чарівництво», видала Катерина Диса23. Дослідниці Людмила Виноградова та Єлена Лев­кієвська приділили чимало уваги відьмам і загалом знахарству, використовуючи здебільшого «живий» матеріал із Полісся24,25. Народні уявлення про відьом на Лемківщині простежила Надія Вархол, водночас оприявнивши у своїй книзі й низку архівних записів на цю тематику26. Постать відьми як персонажа бойківської демонології докладно розглянула Надія Войтович27. Змістовні розділи про відьму є в дисертаційних дослідженнях Божени Кузьмінської про демонологію ополян28 та Василя Короля — про демонологію закарпатських гуцулів29. У загальноукраїнському засягу я коротко розглянув уявлення про відьом у моїй книзі про нижчу міфологію30.

Крізь призму народного календаря уявлення про різних персонажів демонології українців Карпат, зокрема відьом, розглянув Ігор Чеховський31. Про відьом на Волині в цьому контексті багато відомостей можна знайти у монографіях Юрія Пуківського32 й Анастасії Кривенко33, а також у ди­сертації Марії Баглай34.

Це, звісно, далеко не повний перелік. Крім наукових монографій, можна назвати ще цілу низку статей, науково-популярних видань, розвідок ентузіастів-краєзнавців, де йдеться про ті чи інші аспекти діяльності відьом. Але зауважу, що в цій книзі я не прагну якнайповніше використати всі наявні джерела з теми, тим більше, що відомості з різних місцевостей часто повторюються. Не вдаюся я і до вичерпного залучення відомостей із класичних праць, бо з ними допитливий читач може ознайомитися самостійно. У цій книзі ви знайдете польові, часто ще ніде не опубліковані матеріали здебільшого з Полісся, Волині, Покуття, Бойківщини та Гуцульщини3 (у книзі такі цитати виділені курсивом).

Хочу ще зазначити, що вірити чи не вірити у відьом і чари — питання суто індивідуальне. Для того, хто вивчає цю тематику, це не питання віри, тож відомості про відьом дослідники (зокрема я) сприймають дуже критично. Я аж ніяк не ставив перед собою завдання популяризувати відьомство, тому не варто шукати в цій книзі чарівницькі рецепти — все одно не допоможе, якщо «нічого не знаєш». Я прагнув висвітлити народні уявлення про відьму як частину традиційної духовної культури українців, і важливе тут не те, діють чи не діють відьомські чари, а те, що про це розповідають у різних етнографічних районах України. Висновки з прочитаного, звісно, кожен зробить свої.

1Перев’язь від померлого, яку подекуди називають пу́та — це шворка, повісмо чи бинт, якими померлому перев’язують ноги, руки чи підборіддя.

2Долі́вка — земляна підлога в хаті, витоптана і змащена розведеною у воді глиною.

3 Адміністративне районування вказане станом на час запису більшості матеріалів, тобто до реформи 2020 року. Перелік скорочень назв областей і районів — наприкінці книги.

Розділ перший

НАЗВИ, ПОХОДЖЕННЯ ТА ХАРАКТЕРНІ ОЗНАКИ ВІДЬОМ

«Відьма», «опириця», «­чарівниця» та інші споріднені назви жінок із ­надприродними властивостями

Відьми, за визначенням найавторитетнішого дослідника української демонології Володимира Гнатюка, — «се звичайні женщини, але обдаровані надприродною силою, якої инші женщини не мають, а при якої помочи вони можуть виконувати такі дїла, що нераз бувають неясні і при звичайнім людськім розуміню неможливі»35.

Насамперед відьми, за найпоширенішими уявленнями українців, завдяки надзвичайним властивостям шкодять людям і худобі. Водночас, залежно від місцевості й контексту, в поняття «відьма» можуть вкладати різний зміст. Наприклад, десь так називали будь-яку жінку, корова якої дає багато молока36, а десь — ту, яка «в молодих літах дітей не мала»37.

У різних етнографічних районах України жінок, які начебто володіють чарами, називають по-різному, як-от знáхурка, ворожи́ля, волохшéбніца, калду́нья, босуркáня, череді́лниця, опири́ця тощо. Отож пропоную зʼясувати значення цих назв та різницю між ними.

Назва «відьма», як пояснюють мовознавці, походить від праслов’янського «vedati», тобто «відати, знати». У сучасному значенні слово «відьма» трапляється вже у писемних пам’ятках української мови XVI століття38. Можна припустити, що в минулому до відьом ставилися не тільки як до ворожих людині демонізованих персонажів. Про людей із надзвичайними здібностями донині нерідко кажуть «щось знає», не обов’язково розуміючи під цим «щось» погане. Водночас конкретно відьом, на відміну від багатьох інших «непростих», які нібито можуть робити і зло, й добро, вже принаймні у ХІХ столітті здебільшого сприймали як ворожих людині.

Є у відьми й чоловічий корелят — відьмáк, відьмáр (відьмáрь) або ж знáхур, ворожби́т, опи́р та ін. Відьмаків вважають сильнішими від відьом: саме вони керують відьомськими зборищами, «відробляють» заподіяну відьмами шкоду. Проте в багатьох випадках функції відьмака ті самі, що й у відьми.

На Гуцульщині наближені до відьмаків персонажі — це мольфáри́ (від мóльфа — «чаклування, чари», також — «чак­лунський предмет»). Припускають запозичення ­цього слова з романських мов, порівнюючи з італійським malfarе — «чинити зло, злодіяння, злочин»39. Мольфари, за народними уявленнями, — сильні чарівники, які знають і на добре, і на зле. Серед іншого, вони «чередували», тобто відбирали у корів молоко, а це якраз одна з основних ознак відьми: «Мольфари́ — це оці всі, то хто вмів примов’єти, хто вмів чьередувати, хто вмів шош насилати… Вони всьо мали. Ці люди пантрáли, шоби жабу роз’єднати из гадюков. Ни дати з’їсти жабу. Та й патиек мав бути — бук, патиек. Тим патиеком, кажут, шо відвертают град, бурі. Старали си від повішеника мотузку ту мати, курмея́ кусок — риба ловит си добре. Багато чього вони мали…» (с. Бережниця, Врх Ів.-Фр.)40.

По суті, мольфари поєднують ознаки примі́вникі́в (які допомагають) та череді́льників (які шкодять): «Видко, мольфар має багато знати, а примівни́ця — примовити — то це таке небагато. В нас є жінка, віск зливає і на тім воску все читає: хто на тебе це зробив, чи тобі це перéйде; зливає, шоби з людини це відпало… […] То вона примі́вниця. Примі́вниця молоко може повернути. То це є такі, шо вміют цесе забрати, це мольфарéм не назвеш… чередільники» (с. Буківець, Врх Ів.-Фр.)41.

Гуцули на Косівщині називають відьмака опирéм, упирéм. З-поміж кількох версій мені найбільше імпонує потрактування походження цієї назви від праслов’янського кореня *pуr — «вогонь», тоді упир — буквально — «не спалений»42, тобто людина, душу якої належно не відпровадили до предків: «Казали, шо бу́ли такі упирі. Як жінка, то відьма, а як мужчина, то упирь. То недобра людина» (с. Акрешори, Кос. Ів.-Фр.)43. Водночас іноді можна натрапити на уявлення про опиря як про гермафродита, мі́січника —«такий чоловік, шо місіць був жінков, а місіць — хлопом»; «шо як на новий місіць, то був молодий, а як на старий місіць, то був старий» (с. Акрешори, Кос. Ів.-Фр.)44, вовкунá — людину, здатну скидатися вовком (с. Нижній Березів, Кос. Ів.-Фр.)45. А от про відьом такого не кажуть.

На Гуцульщині трапляється сприйняття відьми як персонажа, який належить дикій гірській лісовій стихії, як-от мáвка, ліснá тощо: «Дес було, шо це розказували. Їкіс відьми, чугайстри — шо це в лісах по далеких горах» (с. Буківець, Врх Ів.-Фр.)46. Нерідко образ відьми зливається з образами повітру́лі, краснóї47.

Зазвичай уповні ототожнюють на теренах ­Гуцульщини відьму і чередільницю: «То то бу́ли такі, шо жиінок таки наших називали відьма. Бо бу́ли такі, шо, знаїте, корóви збавльéли. Це їкес таке бу́ло, шо в корови ниі молока, ниі сметани, ниічього в світі — та й це вже називали цу відьмов. Таки сільску. То чере­ґільниця та й відьма — єк уже хто назвав» (с. Криворівня, Врх Ів.-Фр.)48.

Ворожбитів, здатних наслати на людину лихо, гуцули називають також чинтáрками (чинатáрками, чинтóрками) і чинтаря́ми (чінкаря́ми) — від дієслова «чинити», у цьому випадку, по суті, «поробляти»: вони використовують чари (чи́нки, чі́нки), аби викликати в сімʼї колотнечу49.

У гуцульській «примівці від відьми, що відібрала корові молоко» спостерігаємо цілу низку назв, що вочевидь сприймаються як однотипні: знахáрки, чінатáрки, опири́ці, видійниці, майфівниці (тобто мольфівниці, мольфарки) (с. Перехресне, Врх Ів.-Фр.)50.

У закарпатській частині Гуцульщини, за дослідженням Василя Короля, побутують такі співвідносні з відьмою назви, як босоркáня, босóрка, бештелі́вка, ворожи́льниця, ворóжка, ворожі́ля, мамонáрька, мештерни́ця, миштерни́ця, чароді́я, чарівни́ця, чароді́йниця, череді́льниця, стрі́га. Науковець підтримує твердження про запозичення назв босорканя і стрига з Угорщини та Румунії відповідно (угорське boszorkánу — первісно «дух померлого, привид» — вважається спорідненим із тюркським basyrkan — «нічний жах», а от назва стріга — латинського походження, від strix — «сова, упир, чарівниця»)51.

Назвами стрі́ґа та босóрка, босоркáня послуговувалися і лемки. Також на Лемківщині побутувала назва ґушлярка52 — очевидно, повʼязана з назвою відомого карпатського кисломолочного продукту гуслянки. Втім, відома дослідниця демонології словацьких лемків Надія Вархол припускає, що первісною для них могла бути суто українська назва молокогубниця — саме так підписано зображення оголеної жінки з дійницею на голові на іконі Страшного суду XVII століття із Доброслави Свидницького округу53.

Чоловіка, який наробляв із молоком та коровами, лемки називали бóсор, босоркáнь, босóрош, стрі́ґош, ворожи́ль54.

На Бойківщині відьму називають чарівни́цею: «Ті, шо можут відобрати молоко від корови, — чарівниці» (с. Підгородці, Скл Лв)55.

Нерідко бойки ототожнюють відьом із ворожками: «Всякі є відьми, ворожки́. То як хто хоче, так і називає» (с. Труханів, Скл Лв)56, «Казали, шо бу́ла на Перепрóстині, на Східниці, така Солодóнька, шо вона від гаддє відмовлєла. Шо хлопець лишив дівку, а дівка бу́ла беременна, і дівка пішла до неї, і вона їму так зробила — їму гаддє лізло з писка. Переважно на таких казали ворожки́. То ворожка і чарівниці — то одне. То ті, шо роблят, прираблєют… Бу́ло таке, шо можут забрати молоко. Казали, чарівниці. Але я думаю, шо ворожка і чарівниці — то є одно. Бо вони одно то самé говоріт, то самé робліт — шо та, шо та» (с. Урич, Скл Лв)57.

Ще бойки називали відьом опири́цями: «Тото називали опири́цьов, шо ходила та ворóжила, молоко відбирала від чужих коров, то казали, шо то чарівниці» (с. Верхня Стинава, Стр. Лв)58, «Каже, має хвіст опири́ці, молоко забирає» (с. Семигинів, Стр. Лв)59. Молоко начебто відбирали й óпирі: «В Розгірчу був такий, óпир на нього казали. Я його пригостила, то я потім молока не мала» (с. Семигинів, Стр. Лв)60.

Локально на Бойківщині побутують також назви бо­суркáня (бісуркáня, бурсюкáня і под.), охви́ля (чи вохви́ля, охвéнниця, охвáрька), мáвра, сукáня, пощуркáня. Чоловіків, відповідно, називали босуркáч, босурку́н, босюрку́н. Вірили, що босуркун володіє більшою магічною силою, ніж босорканя, особливо після смерті61.

В Уричі (Скл Лв) та довколишніх селах трапляється ототожнення відьом-чарівниць із так званими ві́терницями, пові́терницями62.

Назва відьма добре відома покутянам: «За відьми розказували. Шо відьма ходить по стайня́х ноччу, забирає молоко від худоби» (с. Тростянець, Снт Ів.-Фр.)63, «То до худоби — відьма є» (с. Поточище, Грд Ів.-Фр.)64.

Водночас на Покутті повним відповідником назві відьма здебільшого є назва опири́ці, рідше — опи́рька: «Це чи опирька, чи відьма, це всьо одно. Це такі люди, шо їх треба боєти сі» (с. Незвисько, Грд Ів.-Фр.)65, «Опириці — то відьма. Опир — тáкіж то самé, але то чоловік» (с. Олієво-Королівка, Грд Ів.-Фр.)66. Дехто відзначає назву опириці як давнішу: «І відьма, казали, й опириці. Колись, то опириці казали» (смт Чернелиця, Грд Ів.-Фр.)67.

Нерідко на Покутті відьма — єдиний жіночий корелят опиря: «Відьми́ — то люди, такі самі́, як ми, але вони погані, бо погано робʼї. Відьма і опирь — то одно і то самó» (с. Прутівка, Снт Ів.-Фр.)68, «Балакали, шо відьма відобрала молоко. Але чи се правда? Як добре не гудуєш — та й відьма забере молоко. Та’ як хлоп — та й опи́рь, а як жінка — та й відьма» (с. Яківка, Тлм Ів.-Фр.)69.

У селі Спас на Коломийщині зафіксовано назву відьмáрь70, однак назва опи́р покутянам звичніша: «Опир — людина як людина, але казали, шо він шось до худоби там…» (смт Чернелиця, Грд Ів.-Фр.)71, «Опир — це міг бути любий чьоловік. Він не добрий був, відай, ні на що. Молоко відбирав від корови» (с. Русів, Снт Ів.-Фр.)72. Характеристики відьми й опиря іноді збігаються відсотків на девʼяносто: «Опирь природжує сі, має фіст, може сі перекидати котом, псом, клубком, ситом. Коло Івана і Юрє відбирає коровам молоко. Опирь може чоловікови такє зробити, шо умре. Перед Іваном збирає колоски тай ворожит, аби у него був ліпший хліб. Він може і відробити то зло, шо зробив комус. Опирь женит сі, знає помагати худобі, бо він планетник, то є чарівник. Має богато молока. На Великдень першого днє мож пізнати опирє по дійници на голові — старі люди спрактикували. На рокові сьвита4 мож го зловити коло коров. По смерти ходит тай може покити когос биз ножє так, шо він умре, бо пускає порошки кріз вікно. Кров п’є вмерлий опирь»73.

Усе ж, попри схожість характеристики відьми й опиря, останніх на Покутті зазвичай сприймають як здебільшого корисних людині ворожбитів: «Упирі знають, коли має бути дощ, урожай, хто з ким одружиться»74, «Упир — то чоловік, що має хвостика. Знає він все наперед, що буде, чи урожай, чи моровиця, чи хвороба, знає навіть думки людини, знає, що робиться»75, «Опир, казали. Це шо чоловік, який має хвіст. Шо він має силу особливу, може відвернути хмару, чи треба дощу — міг закликати. Він шось з надприродніми силами… То не погане» (с. Кунисівці, Грд Ів.-Фр.)76, «Опи́р — якийсь чоловік такий, у нього був хвіст, і він ворожив. Він міг зробити добре людині, міг принести зло. Тут у Прутівці біля залізної дороги, то там така господáрка, і там жив опир. До нього йшли, він якийсь Сáвтир відкривав вичитував, шо тебе чекає, як оберегтися. Ну його мали за доброго чоловіка. Казали, іду до опиря́. А як злі, то худоба буде гинути, хворіти будуть домашні, може навіть і хата згоріти…» (с. Видинів, Снт Ів.-Фр.)77.

Первісне значення слів опир та опириця (або ж опири́ха) на Покутті нерідко вже призабуте, тож нині так називають злостивих, несправедливих людей, мовляв, «то як хтось на когось злосний, то кажут, ходит, як опири́ці», «то тако, як злосний, то може де хтос назвав: ади, пішов, як опи́рь», «бу́ли такі в селі, шо процесували си, несправедливо жи́ли, то на тих казали опирі́».

Трапляється, що відьом покутяни ототожнюють із знахаркáми, ворожби́тами, чарівни́цями тощо: «Є таких багато знахарьóк, шо свóю корову має, ви прийдетé доїти, а корова молока не має. Відьма, казали, взє́ла молоко, продає сметани́ чужі, в чужої корови молоко óзме. Шос примовлєли. Такі були знахарки́, шо брали… Йой, у нас в селі багато цего було» (с. Русів, Снт Ів.-Фр.)78, «То ворóжут… Ворожби́ти молоко забирают» (с. Прутівка, Снт Ів.-Фр.)79. Все ж побутують і уявлення, що «чарівники і чарівниці — це люди, які знають мистецтво чарувати і шкодять тільки людям, натомість відьми відбирають молоко у корів. […] Ворожбити і ворожки відгадують майбутнє, зазвичай за картами або по руці»80, «Людям помагає ворожка, а погане — то відьма» (с. Белелуя, Снт Ів.-Фр.)81, «Ті, шо зле роб’ї, то ворожки́. Відьми́ — відай, тільки до молока» (с. Далешове, Грд Ів.-Фр.)82. Широкий спектр діяльності ворожок на Снятинщині, від ворожби на майбутнє до лікування різноманітних хвороб, описав Ксаверій Мрочко83.

Як і на Гуцульщині, на Покутті наближені до відьом та упирів так звані мі́сячники, тобто «люди, які щомісяця змінюють стать, зазвичай на новому місяці, будучи раз жінками, раз чоловіками. В часі, коли є жінкою, є чарівницею, знає про все і вміє всьому зарадити»84.

На Опіллі побутують здебільшого взаємозамінні демоніми — ві́дьма, впири́ці та чарівни́ці85. Водночас чарівниця зчаста універсальніша, адже на відміну від впириці-відьми може як зашкодити, так і допомогти: «Та кажут, шо то відьма і чарівниці — одно, але то сі треба розуміти, бо відьма робит лиш зле і вас сі не питає, а чарівницю треба просити — і робит добре, але чьисом може і пошкодити» (с. Трибоківці, Ждч Лв)86, «Чарівниці — то не є відьма, бо відьма тілько зле робит, а чарівниці може зробити добре. От попросити її шось там, аби сі в господарстві вело або ʼби чоловік не пив, не ходив по коханках — зробит!» (с. Стільсько, Мкл Лв)87.

На Поділлі основною є назва ві́дьма88(відповідно чоловік — відьмáк89). Проте тут відьма далеко не завжди сприймається як негативний персонаж. Нерідко це чарівниця, яка «щось знає». Для прикладу — така характеристика: «Була в мене сусідка, баба-кицька, то казали, шо відьмою була. Вона така сухенька, маленька, а як жито крала в полі, то набере такий сніпок на плечі, аж встати не може. Ляже, полежить трохи, а потім як встане — то ніхто не знав, звідки в неї стіки сили береться. А чого баба-кицька: бо вона дуже по деревах лазила, як яблука збирала! Малі хлопчики не були годні так вилізти, а вона прям як скаче по тих гілках! Було таке, шо крепко захворіла і кричала дуже. Та й всі бояться йти, а мені жаль стало бабу саму. Пішла їй помогти чимось, а вона мені каже: “От ніхто до мене не йде, а ти пожаліла, добра — попроси в мене шось. В тебе дочка є, давай зроблю, шоб вона замуж добре вийшла”. Та й я пішла собі, нічоʼ мені не треба» (с. Водички, Хм. Хм.)90.

Локально подоляни використовували особливі назви для означення чарівництва. Зокрема, людина, яка ним займається, є фабу́лницею / фабу́лником, робить мóші, мошóнить або фабу́лить: «Котра поробляє, то фабулниця, фабулить. […] Фабулять — землю, сіль берут цю, дуже крадут той мотузочок, що руки з’язують йому (померлому. — В. К.)», «Моші — бо мошонят! Примовляют» (с. Гута-Мовчанська, Жм. Вн)91. Назва фабулниця, як слушно зазначає Вікторія Кметь, може походити від латинського fabula (термін мав різноманітні значення, від «казки, байки, плітки, поголосу» — до «наклепу»; канцеляризм «зафабулити» означав «бути засвідченим / оскарженим у суді» тощо). Натомість назва моші, на її думку, може мати єврейське походження92. Водночас мошею на окремих теренах заходу України, зокрема на Буковині, Покутті, зчаста називали і бабу-бранку, тобто повитуху, за якою також визнавали здатність до чарівництва. Так що значно логічніше повʼязати цю назву не з єврейським mäšîah — «месія, помазаник», а з румунським moaşă — «повитуха».

На історико-етнографічній Волині паралельно з назвою ві́дьма (чи відьму́рá) побутують назви знáхар (у множині — знахурі́) чи знáхарка, ворóжка, волшéбниця (волшéбніца,волошéбниця), чарівни́к, чароді́йник, чародє́й або чарівни́ці, калду́н93. Їхнє значення ототожнюють не завжди. Часто вважають, що «відьми людям ніц не могли зробити, тілько корові»; ворожка — це жінка, яка гадає (на картах) і / або знається на травах, а поганого людям не робить; знахарі — це люди, які «знають» і можуть як зашкодити, так і оберегти від інших знахарів, уміють лікувати. Найточнішою можна вважати таку характеристику: «Чарівниці знаються на зіллях і чарують […]. Можуть вони шкодити, але можуть теж помогти чарами. Відьми тільки шкодять, ніколи нічого доброго не чинять»94, «Були в нас знахарки — вони людям помагали, лікували їх. Були ше й ворожки — вони вміли ворожити, казали людям, шо їх чекає. Були і відьми — робили вред корові» (с. Великі Бережці, Крм Трн)95. Подекуди жінку, яка займалася «таким всяким», називали відьмою, тоді як чоловіка — чарівником (Кмн-Бз Лв)96.

Зрідка волиняни згадують у контексті відьомства й про упирів (вéпер, опи́рь тощо): «Відьма — то така баба, шо вона шось знає, шо коли вона з кимось в поганих відношеннях, то прийде і корові шось поробе. Люди казали, шо в неї є хвіст. А то, шо перекидається на кота чи собаку, то не є відьма, то шось друге. На то кажуть шось ніби вепер, вепри — шось таке подібне. То ніби якийсь вид відьми, шось таке. То так тут за старих часів говорили. Не знаю, правда, чи то людина яка, чи звір, чи шо» (с. Куликів, Крм Трн)97. Зокрема на Хмільниччині (Вн) побутують уявлення про те, що «опирь — це той, шо водит вє́дьмів» (с. Пагурці)98 і що «опир — це якась недобра людина. Кажут, не май з ним діла, це опир» (м. Хмільник)99.

Холмщаки на позначення жінки, яка відбирає молоко, послуговувалися назвою відьма100. Натомість чаровників ­остерігалися через їхню здатність обернути людину на вовка, собаку, свиню тощо, а ворожбитів шанували за вміння лікувати101. Подібно й на Підляшші використовували назви віéдьма і чарувни́ця (чарувни́к): «Мижи́ стары′ми бабáми бывáють чарувни́ци и віедьмы; но есть по ги́ншихъ сторонáхъ и чарувники́. Вэликую чорувни́цю называють віедьмою» (с. Ломази Більського пов. Люблінського воєв., Польща)102. За матеріалами Казимири Карабович із Холмщини і Південного Підляшшя (на жаль, чітко не конкретизованими за місцем запису), ворожбити, знахарі, ворожки і шептуни належали до сприятливих людині персонажів, натомість чарівниці, змори (мари) та відьми шкодили. Чарівниця насамперед характеризується тим, що відбирає молоко, а діапазон дій відьми, крім цього, доповнюється викликанням посухи і навʼязуванням «закруток»5103. Що ж до змори, то за більшістю ознак цей персонаж від відьми відрізняється доволі суттєво.

Поліщуки використовують назви вє́дьма, вє́дзьма (відповідно чоловік — вєдзьмáк, вєдьмáч, вєдьмáр). Здебільшого відьми відбирають молоко, водночас нерідко й ворожать: «В нас на краю там жив дзєд-вєдзьмак. Він варажив, а баба атварожувала» (с. Москалі, Чрн Чрн)104. Також ворóжка — це та, яка «кидає карти». Різницю між відьмою та ворожкою іноді окреслювали ще так: «Недобріє люде. Варóжкі. Вани не вєдьми, а проста варожка. Ну, вєдьма ж надєє́ на себе другéє шось. А варожка проста умом вароже. Вєдьма — ну, єкусь чи сабачу адежу, чи…» (с. Погорільці, Смн Чрн)105. З іншого ж боку, вóраж чи варóжка можуть бути відповідниками до позитивних персонажів, шептуні́в і шепту́х, дєдóв-бáбок тощо: «Вóраж, варóжка. Ну, знáхар у нас нє казалі, а в нас — вóраж» (с. Бирине, Нг-Сів. Чрн)106.

Знáхарка на Поліссі — часто позитивний персонаж, відповідник бáбки. Вона гледи́ть, сту́дить, лє́чить, адшéптує тощо: «Вєдьма — то сьо од молока. А знахор уже взнає, шо у будинку робіцца, і шо ти кажеш, то вон уже так як би одмовляє» (с. Яринівка, Брз Рвн)107. Натомість і наближених до відьом людей із надприродними здібностями поліщуки часто називають знáхарі чи знáхурі (знáхаркі, знахáрьки, знату́хі), також — знáющиє люді, калдуни́, чародє́ї тощо. Людина, яка «щось знає» — хамє́тная, тобто щось трохи тямить, а залежно від ситуації — знає на пагáнає. Трапляються й інші означення, наприклад, з нóсом, з хітрі́нкою: «Дак тая баба — о, то баба з носам! Тая баба добре знає» (с. Ловинь, Рпк Чрн)108, «Плотнікі із хітрі́нкамі булі. […] Вібіралі людзєй, шо булі нє з насамі, а харошиє людзі. Бо всякіє плотнікі буваюць» (с. Великий Зліїв, Рпк Чрн)109. Такі люди калду́ють, рóблять (дє́лають), варóжать, роблять всілякі прі́хамє́ті, прі́хаці, при́мхи, при́мухи, прікмє́ти, прімє́ри, хи́мєреду, варажбі́чу, калдóвні, знають прі́чти і при́мавки тощо110.

Різниці між відьмою і знахорем поліщуки часто взагалі не вбачають, мовляв, «та то вєдьма і знахур, то то ’дноє». Дехто ж схильний до гадки, що відьма «робить», а знахар і «робить», і «відробляє»: «Но, бачте, яка різниця: знахор, то він як іде… но є й різні знахорі, є й, шо на добро, а є й, шо на біду. Є — зробить так, шо ти ніде ничо’ не можеш зробити, а є так, шо підеш, і людину відговорать. Ну, відьма, вона зробила, а знахор, то він же ж відговорує» (с. Велика Осниця, Мнв Влн)111.

Схоже, як у Карпатах трапляється ототожнення відьом із мавками, красними тощо, так і на Поліссі іноді ототожнюють відьму з русáлкою: «То раньше гаманєлі, щас нічога. Ну, што русалкі якієсь… Ми іх не бачилі, ета наші казалі предкі. Радниє. Батька да матка расказувалі. О. Такіє стариє бáби булі, што хаділі па начах каров даілі у людєй» (с. Кам’янська Слобода, Нг-Сів. Чрн)112, «Кались пужали — вєдьма. Шоб мі, дєти, не бєгали, навмурє́ння (хованки. — В. Г.) не гуляли в житі» (с. Іванівка, Смн Чрн)113, «А у мінє баба була русалка. […] Чалавєк. Абикнавєнний чалавєк, ну туолькі ж якаясь мана була напущена, што йон челавєк, а йон — не челавєк паказуєцце. Ну, як вам сказать… Абізьяна якаясь такая вот… Абикнавєнний чалавєк, да толькі ж… русалкаю, да і всьо. Калі єму… єтім людя́м, што русалкі, даєцца врем’я. Калі он должен буть русалкаю. Калі єму згадуєцца. Нáбош усього хаділі каров даіть, русалкі. […] Ну, єни русалка зваліся, і вєдьма зваліся. Ета адно і то. Што русалка, што вєдьма» (с. Архипівка, Смн Чрн)114.

До слова, в останньому зі свідчень прозвучала назва абізья́на (як і в Карпатах трапляється назва мáлпа) — так можуть називати відьму або й знахарку також. Іноді можна почути ще назву гадюка: «гадюка вкусила» — це контекстуально те саме, що й «відьма зашкодила».

На Середньому Подніпровʼї та Слобожанщині назва відьма може позначати як жінку, яка шкодить худобі чи людям, відбирає дощ, так і жінку, яка відмовляє хвороби, знається на лікарських травах, передбачає майбутнє. Іноді конкретизують, що йдеться про чорну й білувідьом (білих називають також знáхарками)115. «Чорна» і «біла» між собою не миряться, як приклад — така розповідь: «У нашої сусідки, яку вважали відьмою, завжди пахнуло приємними травами. Вона всіх бажаючих пригощала чаєм, але рецепту ніколи не давала. Казала, що він секретний, а якщо хочеться ще чаю, то запрошувала до себе. У цієї жінки була донька, і ми з нею часто сиділи ввечері при свічах, які робила ця відьма. Вони мали якусь особливу енергетику. Окрім того, ця сусідка розуміла тварин, які її дуже любили. Привітною була до кожного. Але протягом усього життя боролася зі злою відьмою. Та ч о р н а постійно шкодила худобі селян, іноді вбивала її, доїла чужих корів, робила закрутки. Колись навіть намагалася принести лихо до хати б і л о ї відьми. Вона підкидала заговорені речі, але її суперниця вчасно ­помічала це і швидко позбувалася цих небажаних речей» (с. Сагайдак, Шиш. Плт)116.

За давніми відомостями зі Слобожанщини, відьму, відю́гу, відьмáчку — жінку, яка доїть ночами чужих корів і псує їх, називали ще волоцюгою, нéчистю, пóганню або погáнкою, лихóюличи́ною. Молодих відьом, які відзначалися хтивістю, називали єрéтницями, яри́тницями. Керував відьмами відьмáч, опиря́ка117.

Українці зчаста використовують на позначення відьми описові назви, як-от відбирáє молокó чи щóсь знáє, знáє до молокá тощо. Стосовно ж себе, то відмежовуючись від тематики чарівництва, зазвичай оперують такими фразами: «То вєдзьми таке рабілі, а ми нічога нє знаємо. То нє знаєш нічога, дак шо рабі, шо не рабі…», «То ж колишні знахурі́ були крепкі. Не такі ту́мани, як ми. Ми тупаки́ вже, нічо’ не знаємо».

Народні уявлення про походження відьом

Є загальновідомий поділ відьом на «родимих», які «знають від себе», і на «вчених».

Родимі зазвичай народжуються від матерів-відьом чи з’являються від зносин жінок із чортами. Проте трапляються й інші варіанти їхнього походження. Наприклад, за відомостями з Покуття, якщо під час приготування якої-небудь страви на Святвечір у горщик упаде часточка палаючого вуглика (іскра) з пʼєца, а вагітна зʼїсть її зі стравою, то народить відьму чи упиря118. Такий варіант походження відьми можна пояснити відомим мотивом, як чорт проникає в житло відьми крізь комин у подобі снопа іскор119.

Щодо особливих прикмет відьминих дітей, то на Білгородщині вважали, що «всї6 відьми по пятницях і серидах лїтають ночу на мітлах з чортами гулять. І ото бач, яка приживе од чорта дитину, то родить ся хоч і по образинї чоловіка, а з хвостиком. А бувають такі злучаї, шо родють ся зовсїм ни похожі на чоловіка, всї в ширстї і на чорта похожі. Тих уже ни пускають на світ, а скоріш убивають і закопують у землю, бо все равно піп христить ни стане». Ті діти, котрі народжуються схожими на людину, хоч і з хвостиком, «знають все лучче всякої відьми», проте не обовʼязково мусять чинити комусь лихо120. На Черкащині розповідали, що коли у жінки, яка живе «по-божому», народиться неживе дитя, воно стає лоскотавкою і бігає в житі на полі; котре кинули у воду — таке буде русалкою; коли ж неживе народиться у відьми чи чародійки, воно стає мавкою і бігає в полі й у лісі, скинувшись мишею або котом. Мавки не говорять, лиш «мавкотять», вони «страшні і злі»121.

Поширене уявлення, що коли у кого одна за одною родяться сім (п’ять, дев’ять, дванадцять) дівчат, то одна з них чи наймолодша — відьма: «Де є п’ять ді́вок, то мусе бути їдна відьма» (с. Хмелівка, Бгр Ів.-Фр.)122, «Сьома дочка в сім’ї обов’язково буде відьмою» (с. Мшанець, Стс Лв)123, «Казали […], шо як родит сі, то ’би бу́ло сім ді́вок, то одна — то відьма. Як не бу́ло перегорóди, ’би був хлопец. Котрас з них відьма» (с. Гарасимів, Тлм Ів.-Фр.)124.

Те саме стосується відьмаків-опирів: «В Рожнові твердять, що якщо жінка має семеро синів, сьомий є упирем (опир), якщо ж сім дочок, сьома є відьма»125, «Казали, він семий хлопец був у сім’ї, і він родив си — опирь з фостиком. Єк хлопец-ґівчина, хлопец-ґівчина — то нічьо’. А єк заріди́ли самі хлопці, то семий — опирь» (с. Прутівка, Снт Ів.-Фр.)126, «Ну, казали, шо… Але чи се правда така… Шо як родит мама шість дівчєт, і сема як сі вродит, то вже будé якас відьма. Або як хлопец — то опи́р буде» (с. Жуків, Тлм Ів.-Фр.)127. За відомостями з Коломийщини, «у кого вісім синів, то дев’ятий по смерти буде опир, з фостом»128. Побутувало й уявлення, що упирями діти народжуються у так звану «злу годину»129.

Значно рідше трапляються уявлення, що відьмою стає байстрючка в третьому коліні: «Як дєўка ўродить дєўку, а вона тиж дєўкою ўродить деўку, так третья буде ведьмоў» (Брестщина)130, «Ета єслі женщіна раді́ла незаконнарождьонного, а тади те незаконне да раділо ще незаконне, а тади третя раділа — тоже незаконне, значить, то вже будє екстравєдьма, так сказать. Ні вчицца, нічога, ана вже… патаму шо три незаконнарождьонних. Ета єслі лєстнічкаю» (с. Лемешівка, Грд Чрн)131.

На Опіллі вважали, що відьмою чи упирем може стати «нечеснá», тобто передчасно народжена дитина: «Нечеснé не є чисте, і не знати ше, шо з него виросте», «Як дитина нечеснá, то може бути відьма» (с. Угри, Грд Лв). Також начебто недобре рятувати «слабу вагітність» (коли загрожує викидень), бо «то не знати, кому спасаєте — Богови чи кому йиншому. Чогось воно мало піти, а ви завернули» (с. Віднів, Жвк Лв)132.

За уявленнями гуцулів, відьма (чи опириця) народиться, якщо при її зачатті у матері були місячні133.

Вроджена відьма ще в утробі матері отримує здатність впливати на молочність рогатої худоби, але водночас і «змовляти пристріт, вроки» тощо134. Від народження вміє вона й літати135. «Вчена» ж мусила необхідні властивості якось набути.

Вірять, що «вчені» ставали відьмами після того, як «продали душу нечистому», вивчилися відьомства з так званої «Чорної магії» чи перейняли знання від старої відьмачки ще за її життя або вже при агонії.

Чимало відомостей про те, як людина шукає зустрічі з чортом, аби вивчитися відьмацтва, знаходимо у праці П. Іванова. Знайти «нечистого» можна опівночі у звиклих для нього місцях, наприклад, біля річки136. У розповіді з Опілля угоду з дідьком, яка скріплюється кровʼю, укладають на перехресті: «В нас, то мої мами дідо розказували, була така, шо сі заклала з дівками, шо чорта викличе. Скинула з шиї хрестик, розпустила волосі і пішла свистати на роздоріжжі. А ніч була така темна, як смола. Свиснула три рази, диви сі — йде чорний хлоп, великий. Підходе і питає сі, чого вона свище. Дівка — в ноги. А та, шо хтіла бути відьмов, вийшла, і сказала, і зробила сі відьмов» (с. Лівчиці, Грд Лв)137.

Поширені розповіді про набуття чародійських знань із цвітом папороті. Однак вони здебільшого стосуються не відьом, а «чорнокнижників», «знахурів», «калдунів» тощо.

Якщо йдеться про науку від старої відьмачки, та зазвичай спочатку показує охочій до відьомства, що чекає її душу на «тамтому» світі, надаючи можливість відмовитися від свого бажання. Оповідки про це досі поширені в багатьох регіонах України:

В іншому варіанті наставниця веде ученицю до трухлявої колоди, в якій ворушаться черви, і попереджає, що так само черви після смерті точитимуть її душу.

У давнину побутували уявлення про своєрідні ініціації відьом, пройти які годні були далеко не всі. Наприклад: майбутня відьма мусить опівночі біля річки доїти гадюк і брати їх у зуби; родима відьма-наставниця змушує неофітку пролізти крізь черево здохлої кобили, що кишить гаддям і жабами-черепахами. За розповідями з Канівщини, ініціація передбачала нічний похід на кладовище, а відтак — до ріки (звісно ж, біля ріки без гаддя не обходилося)140. На Поділлі ініціація за участю гаддя, ящірок і страшної балухатої жаби «як копиця завбільшки» відбувалася посеред межі поміж полями141.

Кандидатка долучалася до відьомського кола через своєрідне «причастя», наприклад, мусила їсти здохлого собаку, що зовсім уже засмердівся і кишів червами (с. Шибекіно Білгородського пов.)142. В іншому варіанті, щоби стати відьмою, треба було зʼїсти якусь частину звареного живцем кота (с. Вільхуватка, Кбл Плт)143.

Як правило, для навернення у відьмацтво неофіт мав здійснити наругу над святинею. Зокрема, за відомостями Івана Франка, «коли хто хоче бути чарівником, мусить о півночи в задгузь вилїзти на фіґуру і сїсти задом на роспятю»144. Схоже — на закарпатських теренах Гуцульщини: «Котра хоче бути босорков, та гола лізе на хрест, а відтак вже той, не снив би ся, їй помагає» (с. Тиса (Tisa), Марамурешський пов., Румунія)145. На Слобожанщині та, яка вчилася відьмувати, мала зняти із себе хрестика й покласти в чобіт під підошву. Або взяти шлюбну ікону Божої Матері, темної ночі занести її під водяний млин, покласти на землю і потоптати ногами, при цьому тричі промовивши «Отче наш» навпаки, почавши з «від лукавого» і до «Отче»146.

Трапляються уявлення, що відьомські знання спеціальною «молитвою» можна було передати дитині тільки впродовж трьох днів після народження (с. Архипівка, Смн Чрн)147.

Надзвичайно цікаві відомості з Полтавщини, за якими важливу роль у можливості жінки стати відьмою відіграє її волосся: «Мама говорила, що її прабабуся була відьмою. Вона часто робила замовляння на чиєсь прохання. То хворобу наслати, то якесь зілля зварити. У неї ще був такий великий казан. Діти в селі боялися баби Марії, адже батьки лякали нею. Казали, що не можна гуляти по вулиці самим, бо Марія забере їх і зварить у величезному казані. Бабуся моя взяла в спадок ці вміння, але не розвивала їх. Злі чутки ходили в селі, хоча вона не робила нічого поганого. А відмовитися від наклепів змогли тільки тоді, коли народилася моя мама. Існувало повір’я, що треба обрізати молодій дів­чині коси, коли вона тільки починає ринути у світ нечисті. Мамі цікаво було те, чим займалися наші предки, але бабуся була проти. Тому, щоб омитися від наклепів, волосся обрізали привселюдно» (с. Олійники, Нсж Плт)148.

Вчену відьму зазвичай вважали «лютішою», бо та набувала лиходійних знань свідомо. Вроджена ж могла їх і не використовувати. Водночас родимі відьми нібито «сильніші» від навчених: «Відьми бувають родимі й учені, але родимі не так шкодять, як учені: ці молока одбірають, жито перетинають»149, «Рожденна, та чужого не займе, а свого не попусте, а вчена — то скажена» (Олександрівський пов. Катеринославської губ.)150, «Родима відьма потрафит відробити пороблене, а вчена то тилько поробит, а відробити то юж не потрафит» (с. Слохиня, Стс Лв)151, «Родовиті відьми не є злі, ну, може, вочи які недобрі мают або що. Але вони не винні, шо такі сі вродили. І не хочут нікому шкодити. А вчені — то нє. Вони з роджені ніц не знали, а потому вчили сі у лихого, най го не згадуют, і він ними далі керує» (с. Козарі, Ргт Ів.-Фр.)152, «Якшо родима відьма, то вона бере молоко в корови довкола, а якшо вчена, то тільки в одної» (с. Лесівка, Бгр Ів.-Фр.)153.

Сила колишніх відьом була такою, що вони навіть могли заклясти ціле озеро: «У нас даже у Сібережи — на ту сторану дарогі. Дак у Сібережи було апісання у церкві даже. Шо тут оце в нас, як… да там балота. Там, действітельна, такіє балота було, шо… Там асака расла, ачарот. Ну, дак казалі, шо, пісалося, шо було вєлікеє озєра тут, і вєдьміна дачка втапілась. Так ана (відьма. — В. Г.) уштаркнула грабьонку [в те озеро], закляла. Тоє озера вісахла, да всьо» (с. Велика Вісь, Рпк Чрн)154.

Сьогоднішні відьми, як вважають повсюдно, колишнім уже не рівня: «Тєпер, дєткі, я вам скажу, шо панаку́плювалі багата кніжек разних, і яни робет шо папала людям. Дак калісь давніє кніжкі (тоже ж пробувалі куплять) — дак і зробіть челавєку, і атробєть. А ось такіє, шо тєпєрашніє — наплу́тає людя́м шо папало, і всьо» (с. Черниш, Чрн Чрн)155.

Характерні ознаки зовнішності відьом

Доволі часто трапляються уявлення, що зовні відьма нічим не вирізняється з-поміж інших жінок. Усе ж дехто стверджує, що «чорт біду значи́ть», тож є ознаки, за якими відьму можна впізнати. Насамперед це стосується так званих «вроджених».

Прикметною ознакою вродженої відьми (як і відьмака, опиря) повсюдно вважають невеликий хвостик. Зазвичай його бачили вже при обмиванні тіла перед похованням, хоча могли виявити випадково: «А ше відьми мають хвіст. То колись була дівка файна, та й до неї хлоп зачіпався, та й полягали спати, а він давай зачіпатись, як до дівчини, та й намацав хвоста — то такі вітри почали дути, шо й ну» (с. Хмелівка, Бгр Ів.-Фр.)156. Також відьма покаже хвоста у воді: «То опирі та й відьми, кажут, шо таке є. Ззаду вилазє́в такий хвостик з дирки, як на воду покласти. То якийсь такий ві́род, та відьма» (с. Хмелівка, Бгр Ів.-Фр.)157.

На Слобожанщині (у колишньому Купʼянському пов. Харківської губ.) вважали, що характерних рис відьми набувають на старість: висока, тонка, худа й кістлява, трохи згорблена, волосся розтріпане або вибивається з-під хустки, великі сердиті очі, жовті або сірі, косий з-під насуплених брів погляд, завжди вбік і ніколи — у вічі співрозмовникові (сл. Кабанья); рот широкий, губи тонкі, підборіддя випнуте, довгі руки (сл. Кабанья); в зіницях — «хлопчики» головою вниз7 (сл. Арапівка). Вроджена відьма має невеликий рухливий хвіст і «чорну стежку» — заріст від потилиці до пояса158.

Хвіст і волосся по хребту (по суті, відповідник холки у тварин) — це ознаки відьми й у бойків: «Тоту жінку виділи там на горах, аж горі, шо в’на мала маленький хвіст і по хребті мала шерсть, мала вовну чи як казати» (с. Урич, Скл Лв)159.

За уявленнями з Гуцульщини, відьму чи опиря можна пізнати за тим, «що у них в оцї у здрічку видко чоловіка головов у долину, а до того в опира або відьми суромота гола»160. За іншими описами, «відьма — то чильидь, жинка, що маєт тїло зверхи йик кожда інша жинка, но не має цицок, на природжіню не має волосьи, а на купрі, на заду має кострец (фіст), йик шпіль веретїнна»161, у відьми похмурий важкий погляд з-під зрощених брів, очі червоні або чорні, її виказують хвіст, волохаті плечі та відсутність грудей162.

На Покутті відьму або упиря впізнавали за тим, що на Юрія «єк спит, то обирнути єго там, де буў головоў — ногами, то покі си єго ни оберни зноў так само, єк він лєг, то він си ни збудит, аби лижєў хто знає докі: єго душє їди на то свєто на готарь8, лиш тут лижит дома тай єк верни, то ни можи трафити» (с. Прутівка, Снт Ів.-Фр.)163. Усе ж потрібно зазначити, що так зване «дводушництво» значно частіше приписують саме упирям, а не відьмам. Упирів же, на відміну від відьом, характеризують і локальні уявлення про перебування душі «у мізилнім палци на ліві руці» («Єк-би у опиря утєў тот палец, то він би умер, бо душьа зараз би вішла»164), про те, що «опирь має два серця: одно у грудех, друге — ў голові»165 тощо. Як із дводушників, з опирів можуть виходити душі ще за життя: «Чоловік, котрий є опирем, лігає спати, а душьа з него віде тай іде до душ других опирів на гранє або іде комус ікес зло зробити, пр. відобрати чужі корові молоко, а свої дати»166. Про відьом як про дводушників та людей із двома серцями зазвичай не розповідають, хоча трапляються такі уявлення і про них167.

На Опіллі відьму, крім хвостика і зрощених брів, вирізняли насамперед за очима. Вони, як правило, злі, важкі та ще й незвичної барви: «То чисом є вочи жовті або червонуваті, або такі з крапочками (не мают люди таких) — то є відьма, і як сі подивит на вас — мороз поза плечі йде» (с. Віднів, Жвк Лв), «Найгирше, як відьма має білі вочи, ті кружки довкола чоловічків такі, як вода. Кажут, жи то дуже люта відьма» (с. Надітичі, Мкл Лв), «Відьма може мати й звиклі очи, але, як добре придивити сі, то довкола здрічків будут крапочки або такий жовтий обвід» (с. Красів, Мкл Лв)168.

При зустрічі з людиною відьми та упирі опускають очі додолу, ховають погляд, не відгукуються на вітання169.

Вчену відьму вирізняли трохи довші, ніж зазвичай, вуха170.

Одні уявляють відьом як страшних на вигляд старих жінок: «Колись виходив уночі надвір покурити, і бачу, як хтось крадеться. Я швидко увімкнув світло, а та особа стоїть і дивиться на мене. То була страшна на вигляд стара жінка. Раптом у неї з’являється мітла, вона злітає догори і летить геть» (с. Заріг, Орж. Плт)171.

Інші акцентують на тому, що відьми — надзвичайно привабливі: «Була в нас відьма, Грициха, вмерла, а донька єї — ньи, не відьма, але внучка, Віра — точно відьма: вона як сі на вас подивит тими сивими вочима і щось попросит — абиʼсте як не хтіли — мусите дати, а вочи ті такі… навіть не вмію оповісти, які файні: на якого хлопа не подивит сі, зара ходит за нею, як на шнурку» (с. Підзвіринець, Грд Лв)172.